«Солодкі» рекорди бджоляра з Гусятинщини

Пасічник із села Увисла Гусятинського району зібрав по 62,5 кілограми меду від кожної бджолосім’ї, яких у нього 45.
Такий медозбір Іван Володимирович отримав із весняного цвіту дерев та ріпаку, який вирощують недалеко від пасіки, із гречки та квітів лісосмуги.

Пасічникувати Іван Шаровара розпочав, можна сказати, випадково, відтоді, коли у 2003 році у його двір прилетів бджолиний рій. Потім в іншого бджоляра придбав вулик на дві бджолосім’ї. З цього часу і розпочалася його медова праця. Іван Володимирович прочитав багато літератури, переймав досвід від інших фахівців, до чогось дійшов і на власних дослідженнях. Тож, тепер він, окрім меду, продає прополіс, пергу та вулики-лежаки, які власноруч виготовляє.
Рекордний медозбір Іван Шаровара отримав завдяки щоденній копіткій праці та відповідальності. Він усе робить вчасно та правильно. Наприклад, з 20 серпня починає підгодовувати бджіл та лікувати їх від кліща. А ще, каже, вичитав колись, що бджоли принесуть на 25% меду більше, якщо вулики знаходяться у затінку. Для цього пан Іван обсадив власну пасіку десятьма сортами винограду. Тепер має ще й смачний виноград. Отож, результат його праці і є винагородою за неї. А рекордний медозбір – своєрідним подарунком до 60-ліття, яке Іван Володимирович святкуватиме 1 вересня. Колектив редакції вітає ювіляра та бажає йому такої ж плідної праці на довгі роки та ще більших рекордів.
 

Джерело: https://www.facebook.com/silskyjgospodar/


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.