«Солодкі» рекорди бджоляра з Гусятинщини

Пасічник із села Увисла Гусятинського району зібрав по 62,5 кілограми меду від кожної бджолосім’ї, яких у нього 45.
Такий медозбір Іван Володимирович отримав із весняного цвіту дерев та ріпаку, який вирощують недалеко від пасіки, із гречки та квітів лісосмуги.

Пасічникувати Іван Шаровара розпочав, можна сказати, випадково, відтоді, коли у 2003 році у його двір прилетів бджолиний рій. Потім в іншого бджоляра придбав вулик на дві бджолосім’ї. З цього часу і розпочалася його медова праця. Іван Володимирович прочитав багато літератури, переймав досвід від інших фахівців, до чогось дійшов і на власних дослідженнях. Тож, тепер він, окрім меду, продає прополіс, пергу та вулики-лежаки, які власноруч виготовляє.
Рекордний медозбір Іван Шаровара отримав завдяки щоденній копіткій праці та відповідальності. Він усе робить вчасно та правильно. Наприклад, з 20 серпня починає підгодовувати бджіл та лікувати їх від кліща. А ще, каже, вичитав колись, що бджоли принесуть на 25% меду більше, якщо вулики знаходяться у затінку. Для цього пан Іван обсадив власну пасіку десятьма сортами винограду. Тепер має ще й смачний виноград. Отож, результат його праці і є винагородою за неї. А рекордний медозбір – своєрідним подарунком до 60-ліття, яке Іван Володимирович святкуватиме 1 вересня. Колектив редакції вітає ювіляра та бажає йому такої ж плідної праці на довгі роки та ще більших рекордів.
 

Джерело: https://www.facebook.com/silskyjgospodar/


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.