«На закуску» — фестиваль самогону і сала!

Хто-хто там ще упродовж усього тернопільського гастрономічно-фестивального літа не наївся? Кому-кому, кажете, не  вистачило рекордної ковбаси, шпундри, рибної юшки, борщу чи  «вишиванки»?..  хто не наївся, той… принаймні  закусить!  Цьогорічний  «дебютант»  —  гастрономічно-націоналістичний фестиваль «СС (Сала і самогону)»  — стане своєрідним «два в одному»-першим у своєму роді і останнім food-фестивалем цього року в Тернополі.  Отож, усі свідомі салоїди (їх організатори обіцяють здивувати щонайменше десятьма різновидами страв із сала) збиратимуться 29-30 вересня на Театральному майдані Тернополя.Звісно ж, їстимуть і питимуть гості фесту не просто так, а під музичний супровід. Серед запрошених гуртів –  кілька учасників «Х-фактору», зокрема, гурти  «Біла вежа» та «Барахта», а головним «перцем»  стане зірковий гість фестивалю  — відомий  актор та музикант Антін Мухарський, він же  — «лагідний українізатор» Орест Лютий. Схоже, «градус» фестивалю буде й справді міцним…


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.