Тернополянка Марія Стопник: і в кіно знятися, і в «Х-факторі» відспіватися…

«Моє прізвище Стопник. А друзі жартують, що мало б бути Нон-стопник, тому що я – буря, карнавал…»,  — жартує учасниця першого кастингу вокального шоу «Х-фактор’8» тернополянка Марія Стопник. Що ж, своїм виступом наша землячка і справді здійняла цілу бурю! Динамічна та драйвова композиція «Mama Knows Best», експресія голосу та гарячі танці запалили не лише зал, який аплодував стоячи, а й усіх членів журі! «Я прогнозую повний «знос даху»,  — не стримав емоцій соліст проекту Pianoбой Дмитро Шуров, засипала компліментами Настя Каменських, не скупився на похвали Олег Винник та похвалив «бійцівські якості» найсуворіший «журист» Андрій Данилко. 

«Моє захоплення співом родом з дитинства, - зізнається дівчина. - Звідтоді, коли я у квітчастій сукенці посеред хати співала пісні з радянських кінофільмів.  Даремно батьки сподівалися, що я це переросту, я таки хочу співати! У мене просто маніакальна любов до сцени, до її енергетики, а особливо —  коли відчуваєш енергетику повного залу…» Що ж, попереду у Марії — тренувальний табір та ще не один відбір, проте ми триматимемо кулаки та талановиту землячку й сподіватимемося, що вона ще не раз заспіває перед повним залом…

Але, окрім підкорення «Х-фактору», Марія Стопник встигла ще й у кіно знятися. 19-річна дівчина зіграє головну роль у фантастичному фільмі «Серафима». Вже зняли тизер фільму, а зйомки самої кінострічки планують розпочати влітку 2018-го року. На екрани стрічка вийде у 2019-му.
Проект стрічки став одним із переможців 10-го конкусного відбору Держкіно. Режисер і сценарист-  Марися Нікітюк, відома за фільмом 2016 року «Коли падають дерева», який отримав приз імені Кшиштофа в Каннах. Продюсери - Юрій Мінзянов і Мирослав Слабошпицький.  Сюжет фільму  побудований за однойменним романом Олексія Ульяненка. 
 


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.