Тернополянка Марія Стопник: і в кіно знятися, і в «Х-факторі» відспіватися…

«Моє прізвище Стопник. А друзі жартують, що мало б бути Нон-стопник, тому що я – буря, карнавал…»,  — жартує учасниця першого кастингу вокального шоу «Х-фактор’8» тернополянка Марія Стопник. Що ж, своїм виступом наша землячка і справді здійняла цілу бурю! Динамічна та драйвова композиція «Mama Knows Best», експресія голосу та гарячі танці запалили не лише зал, який аплодував стоячи, а й усіх членів журі! «Я прогнозую повний «знос даху»,  — не стримав емоцій соліст проекту Pianoбой Дмитро Шуров, засипала компліментами Настя Каменських, не скупився на похвали Олег Винник та похвалив «бійцівські якості» найсуворіший «журист» Андрій Данилко. 

«Моє захоплення співом родом з дитинства, - зізнається дівчина. - Звідтоді, коли я у квітчастій сукенці посеред хати співала пісні з радянських кінофільмів.  Даремно батьки сподівалися, що я це переросту, я таки хочу співати! У мене просто маніакальна любов до сцени, до її енергетики, а особливо —  коли відчуваєш енергетику повного залу…» Що ж, попереду у Марії — тренувальний табір та ще не один відбір, проте ми триматимемо кулаки та талановиту землячку й сподіватимемося, що вона ще не раз заспіває перед повним залом…

Але, окрім підкорення «Х-фактору», Марія Стопник встигла ще й у кіно знятися. 19-річна дівчина зіграє головну роль у фантастичному фільмі «Серафима». Вже зняли тизер фільму, а зйомки самої кінострічки планують розпочати влітку 2018-го року. На екрани стрічка вийде у 2019-му.
Проект стрічки став одним із переможців 10-го конкусного відбору Держкіно. Режисер і сценарист-  Марися Нікітюк, відома за фільмом 2016 року «Коли падають дерева», який отримав приз імені Кшиштофа в Каннах. Продюсери - Юрій Мінзянов і Мирослав Слабошпицький.  Сюжет фільму  побудований за однойменним романом Олексія Ульяненка. 
 


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.