Тернополянка Марія Стопник: і в кіно знятися, і в «Х-факторі» відспіватися…

«Моє прізвище Стопник. А друзі жартують, що мало б бути Нон-стопник, тому що я – буря, карнавал…»,  — жартує учасниця першого кастингу вокального шоу «Х-фактор’8» тернополянка Марія Стопник. Що ж, своїм виступом наша землячка і справді здійняла цілу бурю! Динамічна та драйвова композиція «Mama Knows Best», експресія голосу та гарячі танці запалили не лише зал, який аплодував стоячи, а й усіх членів журі! «Я прогнозую повний «знос даху»,  — не стримав емоцій соліст проекту Pianoбой Дмитро Шуров, засипала компліментами Настя Каменських, не скупився на похвали Олег Винник та похвалив «бійцівські якості» найсуворіший «журист» Андрій Данилко. 

«Моє захоплення співом родом з дитинства, - зізнається дівчина. - Звідтоді, коли я у квітчастій сукенці посеред хати співала пісні з радянських кінофільмів.  Даремно батьки сподівалися, що я це переросту, я таки хочу співати! У мене просто маніакальна любов до сцени, до її енергетики, а особливо —  коли відчуваєш енергетику повного залу…» Що ж, попереду у Марії — тренувальний табір та ще не один відбір, проте ми триматимемо кулаки та талановиту землячку й сподіватимемося, що вона ще не раз заспіває перед повним залом…

Але, окрім підкорення «Х-фактору», Марія Стопник встигла ще й у кіно знятися. 19-річна дівчина зіграє головну роль у фантастичному фільмі «Серафима». Вже зняли тизер фільму, а зйомки самої кінострічки планують розпочати влітку 2018-го року. На екрани стрічка вийде у 2019-му.
Проект стрічки став одним із переможців 10-го конкусного відбору Держкіно. Режисер і сценарист-  Марися Нікітюк, відома за фільмом 2016 року «Коли падають дерева», який отримав приз імені Кшиштофа в Каннах. Продюсери - Юрій Мінзянов і Мирослав Слабошпицький.  Сюжет фільму  побудований за однойменним романом Олексія Ульяненка. 
 


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...