Тернополянка Марія Стопник: і в кіно знятися, і в «Х-факторі» відспіватися…

«Моє прізвище Стопник. А друзі жартують, що мало б бути Нон-стопник, тому що я – буря, карнавал…»,  — жартує учасниця першого кастингу вокального шоу «Х-фактор’8» тернополянка Марія Стопник. Що ж, своїм виступом наша землячка і справді здійняла цілу бурю! Динамічна та драйвова композиція «Mama Knows Best», експресія голосу та гарячі танці запалили не лише зал, який аплодував стоячи, а й усіх членів журі! «Я прогнозую повний «знос даху»,  — не стримав емоцій соліст проекту Pianoбой Дмитро Шуров, засипала компліментами Настя Каменських, не скупився на похвали Олег Винник та похвалив «бійцівські якості» найсуворіший «журист» Андрій Данилко. 

«Моє захоплення співом родом з дитинства, - зізнається дівчина. - Звідтоді, коли я у квітчастій сукенці посеред хати співала пісні з радянських кінофільмів.  Даремно батьки сподівалися, що я це переросту, я таки хочу співати! У мене просто маніакальна любов до сцени, до її енергетики, а особливо —  коли відчуваєш енергетику повного залу…» Що ж, попереду у Марії — тренувальний табір та ще не один відбір, проте ми триматимемо кулаки та талановиту землячку й сподіватимемося, що вона ще не раз заспіває перед повним залом…

Але, окрім підкорення «Х-фактору», Марія Стопник встигла ще й у кіно знятися. 19-річна дівчина зіграє головну роль у фантастичному фільмі «Серафима». Вже зняли тизер фільму, а зйомки самої кінострічки планують розпочати влітку 2018-го року. На екрани стрічка вийде у 2019-му.
Проект стрічки став одним із переможців 10-го конкусного відбору Держкіно. Режисер і сценарист-  Марися Нікітюк, відома за фільмом 2016 року «Коли падають дерева», який отримав приз імені Кшиштофа в Каннах. Продюсери - Юрій Мінзянов і Мирослав Слабошпицький.  Сюжет фільму  побудований за однойменним романом Олексія Ульяненка. 
 


Повернутися
22.09.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.