ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №126

 Пригадуєте, на чому базується принцип «ловлі» покемонів у популярній грі? Люди дивляться у свій смартфон, який дає їм можливість бачити «ціль» навколо себе. Той, у кого немає відповідної програми, їх узагалі не бачить... Подумалося: як це схоже на наші реалії… 

 Реальність - вкрай дієвий наркотик, і треба відважувати його скупими дозами, бо мілкуваті душі  не можуть прийняти і вмістити навіть малої її дещиці. Є люди, котрі завдяки певній внутрішньо вбудованій «оптиці» бачать те, чого інші побачити засадничо не можуть.  Як, наприклад, те, що наша країна уже давно пройшла  точку неповернення і більше не буде такою, як була чотири роки тому.

 Вони бачать тунель, але бачать і світло у його кінці, і не кричать, що це потяг, який летить назустріч…   Вони пам’ятають, що чотири роки тому у нас не було війни і тисяч загиблих, але водночас тримають у пам’яті і те, що чотири роки тому у нас був президентом малограмотний двічі судимий зек, котрий по-тихому «здавав» країну. Вони не забули про Іловайськ, Бахмут і Дебальцеве, але усвідомлюють, що чотири роки у тому у нас просто узагалі не було армії. Вони пам’ятають про ціни, зарплати і курс долара, але приймають це як ціну за істинну незалежність і становлення Нації. Вони розуміють, що подекуди жити тут просто нестерпно, але знають, що засоби боротьби з нестерпністю, звичайно, вічні: любов і пам’ять.

Я щодня пам’ятаю, що люблю цю країну. Без пафосу і розтиражованих текстів про те, чому ніколи звідси не поїду. Я не поїду, бо мені подобається бути частиною змін, частиною рішення, а не проблеми, атомом пам’яті, молекулою любові…


Повернутися
14.09.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.