ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №126

 Пригадуєте, на чому базується принцип «ловлі» покемонів у популярній грі? Люди дивляться у свій смартфон, який дає їм можливість бачити «ціль» навколо себе. Той, у кого немає відповідної програми, їх узагалі не бачить... Подумалося: як це схоже на наші реалії… 

 Реальність - вкрай дієвий наркотик, і треба відважувати його скупими дозами, бо мілкуваті душі  не можуть прийняти і вмістити навіть малої її дещиці. Є люди, котрі завдяки певній внутрішньо вбудованій «оптиці» бачать те, чого інші побачити засадничо не можуть.  Як, наприклад, те, що наша країна уже давно пройшла  точку неповернення і більше не буде такою, як була чотири роки тому.

 Вони бачать тунель, але бачать і світло у його кінці, і не кричать, що це потяг, який летить назустріч…   Вони пам’ятають, що чотири роки тому у нас не було війни і тисяч загиблих, але водночас тримають у пам’яті і те, що чотири роки тому у нас був президентом малограмотний двічі судимий зек, котрий по-тихому «здавав» країну. Вони не забули про Іловайськ, Бахмут і Дебальцеве, але усвідомлюють, що чотири роки у тому у нас просто узагалі не було армії. Вони пам’ятають про ціни, зарплати і курс долара, але приймають це як ціну за істинну незалежність і становлення Нації. Вони розуміють, що подекуди жити тут просто нестерпно, але знають, що засоби боротьби з нестерпністю, звичайно, вічні: любов і пам’ять.

Я щодня пам’ятаю, що люблю цю країну. Без пафосу і розтиражованих текстів про те, чому ніколи звідси не поїду. Я не поїду, бо мені подобається бути частиною змін, частиною рішення, а не проблеми, атомом пам’яті, молекулою любові…


Повернутися
14.09.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.