ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №126

 Пригадуєте, на чому базується принцип «ловлі» покемонів у популярній грі? Люди дивляться у свій смартфон, який дає їм можливість бачити «ціль» навколо себе. Той, у кого немає відповідної програми, їх узагалі не бачить... Подумалося: як це схоже на наші реалії… 

 Реальність - вкрай дієвий наркотик, і треба відважувати його скупими дозами, бо мілкуваті душі  не можуть прийняти і вмістити навіть малої її дещиці. Є люди, котрі завдяки певній внутрішньо вбудованій «оптиці» бачать те, чого інші побачити засадничо не можуть.  Як, наприклад, те, що наша країна уже давно пройшла  точку неповернення і більше не буде такою, як була чотири роки тому.

 Вони бачать тунель, але бачать і світло у його кінці, і не кричать, що це потяг, який летить назустріч…   Вони пам’ятають, що чотири роки тому у нас не було війни і тисяч загиблих, але водночас тримають у пам’яті і те, що чотири роки тому у нас був президентом малограмотний двічі судимий зек, котрий по-тихому «здавав» країну. Вони не забули про Іловайськ, Бахмут і Дебальцеве, але усвідомлюють, що чотири роки у тому у нас просто узагалі не було армії. Вони пам’ятають про ціни, зарплати і курс долара, але приймають це як ціну за істинну незалежність і становлення Нації. Вони розуміють, що подекуди жити тут просто нестерпно, але знають, що засоби боротьби з нестерпністю, звичайно, вічні: любов і пам’ять.

Я щодня пам’ятаю, що люблю цю країну. Без пафосу і розтиражованих текстів про те, чому ніколи звідси не поїду. Я не поїду, бо мені подобається бути частиною змін, частиною рішення, а не проблеми, атомом пам’яті, молекулою любові…


Повернутися
14.09.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.