Анекдоти

Чоловік заходить до психіатра:

— Я з приводу дружини. У неї нав’язлива ідея, що хтось намагається вкрасти її сукні.

— Ви в цьому впевнені?

— Абсолютно. Вона найняла спеціального чоловiка, щоб вiн охороняв їх. Я виявив його вчора у шафі.

 

* * *

 

Дiвчика каже своєму хлопцеві:

— Я вирішила почати війну з жиром!

Хлопець, розглядаючи її боки:

— Я дивлюся, ти його вже чимало в полон набрала.

 

* * *

 

— Вовочко, ти ж обіцяв, що повернешся додому рівно о сьомій!

— Так, тату.

— А я обіцяв тебе покарати, якщо ти не прийдеш вчасно!

— Оскiльки я не виконав своєї обіцянки, свою ти теж можеш не виконувати.

 

* * *

 

— Сьогодні на кухні поставив нову раковину.

— А стара чим не догодила?

— Занадто маленька! Щоб води в чайник набрати, доводилося спочатку весь посуд перемити.

 

* * *

 

— Господи, пошли мені хорошого чоловіка, хорошу роботу, грошей.

Відповідь iз небес:

— Ти хоч iз дому вийди.

***

Щоб щороку не здавати гроші на лінолеум, батьківський комітет вирішив заасфальтувати клас.

**

Чоловік каже дружині біля входу в театр:

— Даремно ти наполягла, щоб я надів новий костюм, а не старий.

— Чому? Новий костюм тобі так до лиця.

— Так, але квитки залишилися у старому.

 

* * *

 

Дочка запитує в матері:

— Якого чоловіка ти порадила б мені вибрати?

— Залиш ти чоловіків їхнім дружинам. Знайди собі самiтнього хлопця.

 

* * *

 

Лікар — пацієнтові:

— Курите?

— Так!

— П’єте?

— Так!

— Ну i що ж ви хочете після цього?

— Бабу!

 

* * *

 

Двое приятелів.

— Що це ти вирізуєш iз газет?

— Статтю про чоловіка, який убив дружину, бо вона нишпорила по його кишенях.

— Навіщо вона тобі?

— Покладу в свою кишеню.

 


Повернутися
14.09.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.