Село для… детоксу

Що робити, якщо в селі, де ще в ХІХ столітті проживало близько 300 осіб, нині лишилося їх тільки 16, і то — усі пенсіонери? Якщо в селі немає ні школи, ні магазину, зате є прекрасна природа і розкручений бренд Швейцарських Альп?

 Оригінальний вихід із ситуації знайшла влада Швейцарії, вирішивши перетворити найменше в державі село Коріппо, що в кантоні Тичино, на один великий готель.

 Були виділені кошти для того, щоб відреставрувати закинуті будинки і зробити на території села так званий «розкинутий готель».

 Для цього усі покинуті будинки мають відремонтувати, обладнати санвузлами, прокласти водогін і каналізацію. А реєстрація туристів відбуватиметься в місцевому барі. На все це піде не менше року, однак після цього швейцарці сподіваються, що Коріппо отримає нове життя.

 Директор з туризму кантону Тичино Еліа Фраполлі сподівається, що оновлений готель стане родзинкою краю і чудовим місцем, куди можна втекти від інформаційного перенавантаження ХХІ століття. «Це буде ідеальне місце для того, що ми називаємо цифровою детоксикацією», — запевнив він.

 Варто додати, що в Україні так само є багато фантастичних мальовничих місць, далеких від благ цивілізації. Так само, як і покинутих вимираючих сіл. Нам би ще ідей таких, як у Швейцарії, і реклами відповідної.


Повернутися
14.09.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...