Бог. Мир. Пісня

Міжнародний міжконфесійний фестиваль духовної пісні «Я там, де є благословення!» у неділю, 26 квітня, пройшов у Тернополі. Цього року фестиваль духовної пісні в Тернополі вперше відбувався під відкритим небом. На Театральному майдані міста зібралося близько тисячі глядачів. Розпочався захід зі спільної молитви за мир у державі.

Головна мета фестивалю, кажуть організатори – об’єднати християн в країні та за її межами. Хорові колективи та окремі вокалісти співали для тернополян на відкритій сцені та Театральному майдані, увечері ж  вокалісти перемістились у Тернопільський обласний драматичний  театр. Там відбувся гала-концерт  фестивалю та нагородженнялауреатів.

Загалом на фестиваль духовної пісні «Я там, де є благословення!» до Тернополя  приїхало  24 хорових колективи, 15 вокальних ансамблів та 8 солістів з різних міст України. Відтак загальна кількість учасників дійства перетнула позначку  800. Проте найголовніше, що серед них не лише хористи з інших міст України, а також з Польщі, Грузії, Естонії, Румунії, Молдови, Словенії, Іспанії, Чехії, Нігерії.

«Родзинкою» фестивалю став   колектив студентів з Нігерії, які навчаються у тернопільському медичному та економічному університеті.

 
 

Повернутися
30.04.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.