Уже не всьому голова?

Українці стали їсти менше хліба 

За даними Держстату, починаючи з 2000 року, виробництво хліба та хлібобулочних виробів в Україні впало з 2,5 мільйона тонн до 1,1 мільйона тонн, або у 2,2 раза.

 Чи то й справді за останні півтора десятиліття настільки кардинально змінилася культура харчування населення, що попит на хліб масових сортів упав у декілька разів?

 Експерти Економічного дискусійного клубу, пише «Україна Молода»,  вирішили з’ясувати, які ж причини такої метаморфози.

 Структура виробництва хліба та хлібобулочних виробів у 2016 році принципових змін не зазнала. Левова частка виробництва (52 відсотки) — це хліб пшеничний.

 На житній та хліб із пшеничного і житнього борошна припадає 33 відсотки, а на вироби булочні, до яких належать батон і багет, — 24 відсотки від загального виробництва хліба нетривалого зберігання.

 Тим часом середньорічне споживання хліба упродовж 2000—2016 років скоротилося з 50 до 26 кілограмів на особу (приблизно 72 грами у розрахунку на день).

 А якщо порівняти цей показник із 1995 роком, то споживання хліба зменшилося більш ніж утричі.

 Відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум», із 2000 року уряд затверджує мінімальний набір харчів, достатній  для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я у розрізі основних соціальних і демографічних груп населення.

 Відповідно до визначених норм, мінімальне річне споживання хліба у розрахунку на особу наступне: діти віком до 6 років — 43,8 кілограма, від 6 до 18 — 79,1, доросла працездатна  людина (18—60 років) — 101,  непрацездатне населення (від 60 років) — 100 кілограмів на особу.

 Використовуючи дані щодо вікової структури населення країни, ЕДК розрахував середньорічний обсяг споживання хліба масових сортів, співвідносний із затвердженими нормами.

 Він упродовж 2000—2016 років не опускався нижче 90 кілограмів на особу за рік, у 1,8—3,5 раза перевищуючи офіційні дані щодо виробництва хліба у цей період.

 Можливо, за останні 15 років  українці принципово змінили раціон харчування і почали надавати перевагу споживанню інших груп продовольчих товарів?

 Статистичні дані достеменно це підтвердити не можуть. Порівнюючи з 2000 роком, середнє споживання більшості основних видів продовольства українцями дійсно зросло.

 Але останніми роками через падіння купівельної спроможності скоротилося споживання дорогого сегмента продовольства.

 Передусім, — риби, м’яса, молока, яєць. Для забезпечення життєдіяльності у межах необхідної калорійності українці вимушені вживати у їжу доступніші за ціною продукти харчування.

 Навіть враховуючи, що за три місяці 2017 року споживчі ціни на хліб масових сортів зросли майже на 10 відсотків, вартість кілокалорії, яку забезпечує людському організму вживання хліба, лишається найнижчою.

 

Виходячи з проведеного аналізу, з високою ймовірністю можна стверджувати, що частина виробництва популярних серед населення хліба та хлібобулочних виробів просто не підпадає під офіційну звітність.

 Наприклад, якщо порівнювати офіційне виробництво хліба та розраховане ЕДК його споживання, орієнтовна частка неофіційного ринку хліба у 2016 році мала б становити понад 70 відсотків. Експерти не стверджують, що саме ця частка ринку  перебуває в тіні.

 Частина населення таки змінює харчові пріоритети і відмовляється від традиційних сортів хліба.

 Але таке помітне скорочення офіційного виробництва найдоступнішого продукту харчування на тлі падіння реальних доходів населення викликає запитання.


Повернутися
14.09.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.