Тернопіль, якого ми не знали

А ви помітили, що місто прокидається  від довгого, майже летаргійного, сну, в якому перебувало останні десятиліття?.. Що тут пишуться сценарії та знімаються фільми, реалізовуються нові цікаві проекти, а на туристичні, культурно-мистецькі та гастрономічні принади до Тернополя зачастила розмаїта публіка з усіх-усюд… Усе це відбувається, зокрема,  за сприяння та з ініціативи Леоніда Бицюри, а тепер він разом із групою краєзнавців, археологів та волонтерів  відкриває нам невідому історію нашого міста. Їх спільними зусиллями під час перших за роки незалежності комплексних археологічних досліджень у Тернополі ( варто зазначити, широкомасштабних розкопок на території міста не було взагалі, а стіни Замку засипали ще на початку 18 століття, коли споруда втратила оборонне значення) було віднайдено фрагмент оборонного муру тернопільського  Замку.

–  Це – надзвичайно хвилюючий момент, коли рідне місто відкривається тобі та дуже вагома знахідка для історії Тернополя,  – каже Леонід Олексійович. –  Це свідчить про те, що наше місто може бути куди древнішим, ніж вважається нині… Усе нині знайдене нами – поки що перша ластівка. На черзі – продовження розкопок на трьох локаціях та відкриття древніх бастіонів Замку і нових підземних ходів. Продовження  обов’язково буде!  Бо ж  не лише приїжджі та туристи хочуть відкривати для себе Тернопіль, а, власне, й самі тернополяни… І саме такі речі об’єктивно працюють на зміну і наших уявлень про місто, і його уявлень про себе…


Повернутися
14.09.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...