Три зорі, що не загаснуть

 Традиційно під час святкування Дня міста тернопільська «Алея зірок» поповнюється новими світилами. Цьогоріч їх аж три: подвійна зірка в пам'ять про творче подружжя Стецьків – художника Дмитра та мистецтвознавцю Віру, зірка, присвячена поету Василю Ярмушу та  добровольцям АТО.  

«Щороку ми відкриваємо зірки на Алеї, щоб вшанувати кращих тернополян, які своєю працею або досягненням прославляли наше місто. Такими ми запам’ятаємо талановите подружжя Віру та Дмитра Стецьків, поета Василя Ярмуша,  — зазначив під час урочистого відкриття міський голова Сергій Надал. – Ще одна з зірок  — це шана усім добровольцям, які і сьогодні захищають Україну від ворога».

На відкриття прийшли десятки тернополян, а право відкрити зірки отримали найближчі родичі та друзі. Сертифікат на зірку добровольцям АТО вручили воїну-добровольцю, директору Тернопільського інтерактивного «Музею бойових побратимів» Ігорю Войцеховському. 

— Три роки тому ми відкрили на цій Алеї зірку воїнам АТО, —  зазначив начальник міського управління культури і мистецтв Олександр Смик.  —  Потім була зірка волонтерам, а нині вирішили особливо виокремити тих, хто з перших днів і годин за покликом серця і з великої відповідальності перед своєю Вітчизною вирушили захищати Батьківщину…

Зірку поета і прозаїка, громадського діяча, уродженця Острова  Василя Ярмуша (1940-1976рр) запросили урочисто відкрити його доньку Мирославу та сина  Тараса. Талановиті молоді виконавці з «Акторської школи в театрі» та онук поета Степан Денисюк читали патріотичні та ліричні вірші з творчого доробку поета.

  Зірку пам’яті Віри та Дмитра Стецьків відкривали також їх рідні — племінниця пані Віри Людмила Богомол та племінник пана Дмитра Володимир Орищак.   
 — Вони ішли життям, не розмикаючи рук, тому і зірка їх — спільна, —  зазначив, відкриваючи зірку Віри та Дмитра Стецьків, Олександр Смик. — Їх обох — незмінно яскравих, усміхнених, так приємно було бачити разом…  Художник-інтелектуал, філософ Дмитро і талановита дослідниця-мистецтвознавець, яка відкрила Іоанна Пінзеля для України та світу — Віра — разом підіймали наше місто до небачених висот…  Без цього талановитого творчого подружжя Тернопіль умить  збіднів… Але пам'ять про них житиме не лише у відкритих нині зірках, а найголовніше — у людських серцях…  


Повернутися
14.09.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...