Як тернопІльський Мамай україну об’єднав

Художники Тернопілля взяли участь в оригінальному мистецькому проекті «Мамай єднає Україну». В рамках проекту ними було створено 18 картин Козака Мамая. 17 робіт присвячені районам нашої області і одна – загальнообласна. Всі твори мають спільні риси – це контур району із поміщеним в ньому образом Козака Мамая. Пізніше із цих контурів буде складено карту Тернопільської області, а, згодом і карту України. Ці творчі роботи будуть представлені на виставках у Львові і Тернополі, після чого їх подарують майбутньому Музею образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва «Козак Мамай», який планують відкрити у Дніпродзержинську. Участь в тернопільському проекті «Мамай єднає Україну» взяли художники Богдан Ткачик, Микола Шевчук, Олег Шупляк, Богдан Федорів, Степан Мамачур, Михайло Дирбавка, Ярослав Новак, Борис Рудий, Олег Курдибаха та інші. Так, один з авторів в образі Мамая відтворив відомого краянина, теж художника, Михайла Бойчука. 18 Мамаїв, створених тернопільськими художниками, 30 квітня будуть виставлені у Львівському палаці Мистецтв. Тернополяни зможуть оглянути твори земляків у травні. До дня музеїв, 18 травня, в обласному художньому музеї відбудеться відкриття експозиції цих картин. Того ж дня відбудеться урочиста передача картин майбутньому музею «Козак Мамай».

 
 

Повернутися
30.04.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.