Як тернопІльський Мамай україну об’єднав

Художники Тернопілля взяли участь в оригінальному мистецькому проекті «Мамай єднає Україну». В рамках проекту ними було створено 18 картин Козака Мамая. 17 робіт присвячені районам нашої області і одна – загальнообласна. Всі твори мають спільні риси – це контур району із поміщеним в ньому образом Козака Мамая. Пізніше із цих контурів буде складено карту Тернопільської області, а, згодом і карту України. Ці творчі роботи будуть представлені на виставках у Львові і Тернополі, після чого їх подарують майбутньому Музею образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва «Козак Мамай», який планують відкрити у Дніпродзержинську. Участь в тернопільському проекті «Мамай єднає Україну» взяли художники Богдан Ткачик, Микола Шевчук, Олег Шупляк, Богдан Федорів, Степан Мамачур, Михайло Дирбавка, Ярослав Новак, Борис Рудий, Олег Курдибаха та інші. Так, один з авторів в образі Мамая відтворив відомого краянина, теж художника, Михайла Бойчука. 18 Мамаїв, створених тернопільськими художниками, 30 квітня будуть виставлені у Львівському палаці Мистецтв. Тернополяни зможуть оглянути твори земляків у травні. До дня музеїв, 18 травня, в обласному художньому музеї відбудеться відкриття експозиції цих картин. Того ж дня відбудеться урочиста передача картин майбутньому музею «Козак Мамай».

 
 

Повернутися
30.04.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.