Як тернопІльський Мамай україну об’єднав

Художники Тернопілля взяли участь в оригінальному мистецькому проекті «Мамай єднає Україну». В рамках проекту ними було створено 18 картин Козака Мамая. 17 робіт присвячені районам нашої області і одна – загальнообласна. Всі твори мають спільні риси – це контур району із поміщеним в ньому образом Козака Мамая. Пізніше із цих контурів буде складено карту Тернопільської області, а, згодом і карту України. Ці творчі роботи будуть представлені на виставках у Львові і Тернополі, після чого їх подарують майбутньому Музею образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва «Козак Мамай», який планують відкрити у Дніпродзержинську. Участь в тернопільському проекті «Мамай єднає Україну» взяли художники Богдан Ткачик, Микола Шевчук, Олег Шупляк, Богдан Федорів, Степан Мамачур, Михайло Дирбавка, Ярослав Новак, Борис Рудий, Олег Курдибаха та інші. Так, один з авторів в образі Мамая відтворив відомого краянина, теж художника, Михайла Бойчука. 18 Мамаїв, створених тернопільськими художниками, 30 квітня будуть виставлені у Львівському палаці Мистецтв. Тернополяни зможуть оглянути твори земляків у травні. До дня музеїв, 18 травня, в обласному художньому музеї відбудеться відкриття експозиції цих картин. Того ж дня відбудеться урочиста передача картин майбутньому музею «Козак Мамай».

 
 

Повернутися
30.04.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.