ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №125

Ще кілька днів тому не кожен українець знав, як звуть Міністра соціальної політики. Нині  перл Андрія Реви в дусі Азарова про те, що «українці витрачають на харчування 50% від доходів, а німці 15% тому, що німці їдять менше, ніж українці»  цитують  на кожній українській кухні (звісно ж, заїдаючи при цьому чимось смачненьким  і невесело жартуючи, що, мовляв, сніданок з'їж сам, обід розділи з Ревою, а вечерю віддай німцю…) 

Але знаєте, що насправді не смішно? Що проблема не стільки у самому міністрові, котрий уявив себе королевою Марією-Антуанеттою з її класикою жанру -"якщо у них немає хліба, нехай їдять тістечка". Проблема в тому, що він став міністром завдяки волевиявленню тих самих українців з непомірним апетитом. А нині між ним і тими, хто його обрав, не існує жодного зв'язку.  Їм не сидіти за одним столом.  Це дві абсолютно різні України.  

 На жаль, люди не хочуть усвідомлювати і визнавати причинно-наслідковий зв'язок між своїми діями і тим, що вони породжують. І так, українці і справді забагато споживають. Як вірно підмітив хтось із інтернет-дотепників, споживають забагато лапші, яку їм вішають на вуха всілякі міністри.


Повернутися
04.09.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.