Анекдоти

Іду повз якийсь магазин, читаю: «У нас смішні ціни!». Зайшов і вже півгодини регочу

**

— На прийом до лiкаря при­йшов п’яний хворий.

Лiкар, поглянувши на пацієнта:

— Ще один любитель випити.

— Ображаєте, професiонал!

 * * *

 Жінка приходить на роботу з фінгалом під оком. Співробітник запитує:

— Хто це тебе так?

— Чоловік!

— Чоловік? Я думав, він у відрядженні.

— Вiн думав, а от я в цьому була просто впевнена.

 * * *

 — Любий, подивилася на твою коханку і вирішила — це не зрада, а подвиг.

 * * *

 Раніше я розповідав людям про свої проблеми. Потім вирішив, що не варто піднімати їм настрій таким чином. Нехай краще заздрять, ніж жаліють.

 * * *

 Зібрала дочку в школу, подивилася на чеки — нiби їй весілля справила.


Повернутися
04.09.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.