Огірок без «гірко!»

Огірки – неодмінний атрибут повсякденного і святкового столу. Аж ось до салату потрапив гіркий шматочок – і задоволення від приємної свіжості вмить зникло. Як же уникнути цього?

Огірок гірчить, коли в ньому накопичується надлишок гіркої речовини - кукурбітацина. Присутність його в плоді – відмітна ознака даної культури. Найбільше речовини накопичується в сортах з темно-зеленим забарвленням. Останнім часом виведені нові сорти та гібридні форми, в яких кукурбітацин практично відсутній.

Накопичується гірка речовина насамперед довкола хвостика і під шкіркою (практично в шкірці) плода. У такому разі достатньо видалити частину м’якоті біля хвостика і зняти шкірку з усього плоду. Але часом гірким виявляється весь плід і його доводиться викидати. При консервуванні і солінні кукурбітацин руйнується і розчиняється в розсолі, тож гіркі огірки практично не зустрічаються, а от малосольні не встигають позбутися гіркоти.

А чи можна уникнути таких неприємних смакових характеристик? Можна, якщо створити рослині сприятливі умови вирощування, радить http://ridneselo.com.

Огірок – городня ліана тропічного походження, що має характерну біологічну особливість: плоди вона ховає в тінь, а листя виставляє на світло, на сонце. Коріння ліани слабкі, розташовані в поверхневому прошарку ґрунту, який швидко пересихає. Листя у рослини багато, воно велике, тож випаровує багато води. Тому огірок дуже вимогливий до підвищеної вологості ґрунту і вологості повітря. От і виходить, що огіркові грядки – невситимі на воду і потребують значного поливу. Той, хто тримає їх на «сухому пайку», залишається без врожаю: рослина скидає і квітки, і зав’язі.

Найбільше кукурбітацина накопичується в період короткочасних посух, у сонячні спекотні дні, при нестачі в ґрунті поживних речовин. У цих умовах зростання плодів сповільнюється, період знімання плодів подовжується на 4-6 і більше днів, плоди стають гіркими. Щоб зменшити гіркоту, огірки краще вирощувати в лаштунках з інших рослин і створювати хороший водний і поживний режими, особливо в період плодоношення.


Повернутися
04.09.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.