Огірок без «гірко!»

Огірки – неодмінний атрибут повсякденного і святкового столу. Аж ось до салату потрапив гіркий шматочок – і задоволення від приємної свіжості вмить зникло. Як же уникнути цього?

Огірок гірчить, коли в ньому накопичується надлишок гіркої речовини - кукурбітацина. Присутність його в плоді – відмітна ознака даної культури. Найбільше речовини накопичується в сортах з темно-зеленим забарвленням. Останнім часом виведені нові сорти та гібридні форми, в яких кукурбітацин практично відсутній.

Накопичується гірка речовина насамперед довкола хвостика і під шкіркою (практично в шкірці) плода. У такому разі достатньо видалити частину м’якоті біля хвостика і зняти шкірку з усього плоду. Але часом гірким виявляється весь плід і його доводиться викидати. При консервуванні і солінні кукурбітацин руйнується і розчиняється в розсолі, тож гіркі огірки практично не зустрічаються, а от малосольні не встигають позбутися гіркоти.

А чи можна уникнути таких неприємних смакових характеристик? Можна, якщо створити рослині сприятливі умови вирощування, радить http://ridneselo.com.

Огірок – городня ліана тропічного походження, що має характерну біологічну особливість: плоди вона ховає в тінь, а листя виставляє на світло, на сонце. Коріння ліани слабкі, розташовані в поверхневому прошарку ґрунту, який швидко пересихає. Листя у рослини багато, воно велике, тож випаровує багато води. Тому огірок дуже вимогливий до підвищеної вологості ґрунту і вологості повітря. От і виходить, що огіркові грядки – невситимі на воду і потребують значного поливу. Той, хто тримає їх на «сухому пайку», залишається без врожаю: рослина скидає і квітки, і зав’язі.

Найбільше кукурбітацина накопичується в період короткочасних посух, у сонячні спекотні дні, при нестачі в ґрунті поживних речовин. У цих умовах зростання плодів сповільнюється, період знімання плодів подовжується на 4-6 і більше днів, плоди стають гіркими. Щоб зменшити гіркоту, огірки краще вирощувати в лаштунках з інших рослин і створювати хороший водний і поживний режими, особливо в період плодоношення.


Повернутися
04.09.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.