Анекдоти

Чоловiк після вчорашнього сидить на пеньку, задумливо курить і дивиться, як дружина копає картоплю:
— Не народила ти мені сина, зараз би допомога була.
Дружина:
— Звичайно, зараз би удвох курили.

**

— Блондинка втомилася й купила в аптеці дорогi лiки для стимуляції мозку. Прийшовши додому, вона прочитала склад лiкiв.

— Це просто екстракт розмарину і кропу, — поскаржилася вона чоловікові. — Я витратила стільки грошей на те, що росте в нас на дачі!

— Бачиш, — відповів чоловік, — ти вже порозумнішала.

 

* * *

 

— Слухай, а навіщо навесні годинник на годину вперед переводять?

— Для економії енергії за рахунок продовження світлого часу доби.

— Тоді чому календар на день уперед не переводять?

— Навіщо?

— Для економії енергії за рахунок скорочення опалювального сезону!

***

Дзвоню жiнцi й кажу:
— Люба, мій бізнес накрився.
Приїжджаю на квартиру, а її вже й слід прохолов, і манаття забрала. Ну і фіг iз нею! Навіщо мені баба без почуття гумору?

* * *

Учитель хімії запитує учня:

— Якщо я покладу свій годинник у цей розчин, як ти думаєш, вiн там розчиниться?

— Нi.

— А чому?

— Якби вiн там розчинився, ви б його туди не поклали.

 

* * *

 

Слідчий допитує потерпілого в лiкарнi:

— Так ви стверджуєте, що не запам’ятали, як виглядає громадянин, котрий увірвався до вас у квартиру, вирвав у вас перфоратор і вдарив вас? Можливо, його бачили якісь свідки?

— Ну які свідки в суботу о шостій ранку?

 

* * *

 

Дружина крутиться перед дзеркалом і запитує чоловіка:

— Любий, а що тобі більше в мені подобається — моє гарне обличчя чи розкiшне тіло?

— Твоє почуття гумору.

**

Літо — час відпусток! Так ось, справжня відпустка — це коли ти купуєш шорти і панамку, а не нові шпалери і ламінат.

**

П’яний повертається вночі додому. Входить у двір, а з будки вискакує собака і починає на нього гавкати. Мужик:
— Тихiше, дружина прокинеться — де ти тоді спатимеш?

**

Якщо чиновник вимагає від вас купу документів, покладіть туди ще й дозвіл на носіння вогнепальної зброї — тоді ваші справи підуть набагато швидше.

 

* * *

 

В очікуванні гостей чоловік попереджає дружину:

— Святковий сервіз можеш по­ставити на стіл, а срібні ложечки не подавай.

— Невже ти думаєш, що гості можуть їх украсти?

— Я думаю, що їх можуть упізнати.

 

* * *

 

У ресторані два хлопцi спостерігають за двома дівчатами.

— Може, підійдемо, познайомимося? — запитує один.

— Трохи пізніше. Нехай спочатку розплатяться.

 

* * *

 

Лейтенант, який прибув у далеку частину, запитує зустрічного старлея:

— Як тут служба?

— Дуже добре, щороку нове звання.

— Та ну, а ти скільки тут?

— Чотири роки.

— І тільки старлей?

— Так я сюди полковником приїхав.

 


Повернутися
02.09.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.