У Козовій козу водили! Та ще й їй пам’ятник спорудили…

  Навалою фестивалів на Тернопіллі нині нікого уже не здивуєш. Проте організатори першого фольклорно-мистецького фестивалю “Козафест” торік таки ризикнули. І… п’ють шампанське (чи принаймні козяче молоко)! Адже “дебют” їхнього “дітища”  у населеному пункті із “тематичною” назвою — Козовій був настільки успішний, що цьогоріч його вирішили повторити.  Сказано-зроблено: 13 серпня центральним майданом Козови дефілювали рогаті винуватиці свята — підмарафечені, вбрані у віночки та коралі - ще б пак, адже серед них цього дня вибрали «міс» фестивалю. Нею, до слова, стала, отримавши «корону» переможниці, коза Манька. Під час “параду кіз” з десяток власників тваринок пройшлися зі своїми підопічними урочистим дефіле та розповіли про своїх домашніх улюблениць.

Проте не парадом єдиним: на центральній площі Козови встановили пам’ятник… ну, звісно ж, козі! Рогата красуня (до пам’ятника уже  «прив’язали» прикмету: якщо потерти кованій козі роги, то це принесе успіх) – творіння тернопільського скульптора Дмитра Пилип’яка та коваля з селища Козлів Віталія Комонька. Ініціатор увіковічення символу міста  селищний голова  Козови Ярослав Адамів зазначив, що конкурс на встановлення такого оригінального пам’ятника було оголошено ще у березні. Відтепер металева коза –  центральна фігура на майдані, де «прописався» фестиваль «Коза-фест. А напис на камені під пам’ятником «Там, де коза ходить – добре земля родить» є гаслом самобутнього фестивалю.

 Гості свята, яких не розлякала негостинна погода, мали нагоду і виступи фольклорних колективів послухати, і на українських гопацульках подригати, і страви із “козячими” назвами скуштувати, і навіть взяти участь у конкурсі на найкраще  оригінальне селфі з козою. І це ще не все:    майстер-класи народних умільців, гутірки з фермерами, які тримають козині господарства.

 


Повернутися
02.09.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…