У Козовій козу водили! Та ще й їй пам’ятник спорудили…

  Навалою фестивалів на Тернопіллі нині нікого уже не здивуєш. Проте організатори першого фольклорно-мистецького фестивалю “Козафест” торік таки ризикнули. І… п’ють шампанське (чи принаймні козяче молоко)! Адже “дебют” їхнього “дітища”  у населеному пункті із “тематичною” назвою — Козовій був настільки успішний, що цьогоріч його вирішили повторити.  Сказано-зроблено: 13 серпня центральним майданом Козови дефілювали рогаті винуватиці свята — підмарафечені, вбрані у віночки та коралі - ще б пак, адже серед них цього дня вибрали «міс» фестивалю. Нею, до слова, стала, отримавши «корону» переможниці, коза Манька. Під час “параду кіз” з десяток власників тваринок пройшлися зі своїми підопічними урочистим дефіле та розповіли про своїх домашніх улюблениць.

Проте не парадом єдиним: на центральній площі Козови встановили пам’ятник… ну, звісно ж, козі! Рогата красуня (до пам’ятника уже  «прив’язали» прикмету: якщо потерти кованій козі роги, то це принесе успіх) – творіння тернопільського скульптора Дмитра Пилип’яка та коваля з селища Козлів Віталія Комонька. Ініціатор увіковічення символу міста  селищний голова  Козови Ярослав Адамів зазначив, що конкурс на встановлення такого оригінального пам’ятника було оголошено ще у березні. Відтепер металева коза –  центральна фігура на майдані, де «прописався» фестиваль «Коза-фест. А напис на камені під пам’ятником «Там, де коза ходить – добре земля родить» є гаслом самобутнього фестивалю.

 Гості свята, яких не розлякала негостинна погода, мали нагоду і виступи фольклорних колективів послухати, і на українських гопацульках подригати, і страви із “козячими” назвами скуштувати, і навіть взяти участь у конкурсі на найкраще  оригінальне селфі з козою. І це ще не все:    майстер-класи народних умільців, гутірки з фермерами, які тримають козині господарства.

 


Повернутися
02.09.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.