У Козовій козу водили! Та ще й їй пам’ятник спорудили…

  Навалою фестивалів на Тернопіллі нині нікого уже не здивуєш. Проте організатори першого фольклорно-мистецького фестивалю “Козафест” торік таки ризикнули. І… п’ють шампанське (чи принаймні козяче молоко)! Адже “дебют” їхнього “дітища”  у населеному пункті із “тематичною” назвою — Козовій був настільки успішний, що цьогоріч його вирішили повторити.  Сказано-зроблено: 13 серпня центральним майданом Козови дефілювали рогаті винуватиці свята — підмарафечені, вбрані у віночки та коралі - ще б пак, адже серед них цього дня вибрали «міс» фестивалю. Нею, до слова, стала, отримавши «корону» переможниці, коза Манька. Під час “параду кіз” з десяток власників тваринок пройшлися зі своїми підопічними урочистим дефіле та розповіли про своїх домашніх улюблениць.

Проте не парадом єдиним: на центральній площі Козови встановили пам’ятник… ну, звісно ж, козі! Рогата красуня (до пам’ятника уже  «прив’язали» прикмету: якщо потерти кованій козі роги, то це принесе успіх) – творіння тернопільського скульптора Дмитра Пилип’яка та коваля з селища Козлів Віталія Комонька. Ініціатор увіковічення символу міста  селищний голова  Козови Ярослав Адамів зазначив, що конкурс на встановлення такого оригінального пам’ятника було оголошено ще у березні. Відтепер металева коза –  центральна фігура на майдані, де «прописався» фестиваль «Коза-фест. А напис на камені під пам’ятником «Там, де коза ходить – добре земля родить» є гаслом самобутнього фестивалю.

 Гості свята, яких не розлякала негостинна погода, мали нагоду і виступи фольклорних колективів послухати, і на українських гопацульках подригати, і страви із “козячими” назвами скуштувати, і навіть взяти участь у конкурсі на найкраще  оригінальне селфі з козою. І це ще не все:    майстер-класи народних умільців, гутірки з фермерами, які тримають козині господарства.

 


Повернутися
02.09.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.