Той, хто вирощує красу

 Трояндовод Андрій Максименко залишив високооплачувану роботу, аби вирощувати троянди

Замість звичних картоплі, буряків чи кукурудзи на городі в Андрія та Світлани Максименків цвітуть троянди. Раніше занедбана ділянка землі в селі Бажанівка, що в Прилуцькому районі Чернігівської області, стала випробувальним полігоном для розведення красивих кущів. Чотири сотки розцвіли різнобарв’ям квітів, вісім соток – розсадник шипшини, ще дві ділянки підготовлені для вирощування насіння, а далі – материнські кущі шипшини. Андрій показує рукою на зарослу бур’янами сусідську ділянку та залишену хату й з сумом розповідає про те, як занепадає плодюча земля. Він готовий її обробляти, але власник, який тут уже давно не живе, “не складе ціни”.

Вирощувати троянди колишній військовий Андрій Максименко почав шість років тому, коли, як каже, долею випадку йому запропонували купити в Бажанівці занедбану хату з городом. Довго думали, що робити, як почати, й наважилися. “Закинули пульт від телевізора, встали з дивану, закрили київську квартиру й виїхали на село. У нас було все – й непогано оплачувані посади, й автівки. Світлана має дві вищі освіти, що давало їй непогані заробітки. Проте ми відчували, що все це не те. Тепер ми займаємося улюбленою справою. Відремонтували хату, вивели з городу бур’яни й вирощуємо красу”, – розповідає Андрій.

Перший досвід вирощування троянд Андрій здобув, коли їздив в Одеську область допомагати місцевому трояндоводу. Майстрував теплиці, обробляв саджанці та землю, опановував науку щеплення рослин. Окрім досвіду, як він каже, закохався у цю справу. Разом із товаришем спробував свої сили у товарному виробництві троянд під Києвом, продавали по 10–15 тисяч квітів, але по-справжньому справа пішла тільки тут. Андрій активно вивчає теорію вирощування троянд – читає спеціальну літературу, спілкується через інтернет із такими ж фанатами, як і сам, замовляє нові сорти, особливо цікавлять морозотривкі. За його словами, звичним місцем виведення троянд є південні області, тому йому важливо поширити нові сорти на північні землі України. Андрій сам експериментує й вирощує нові види троянд. Один із них – “Лізок” – він назвав на честь своєї доньки Лізи. Вона залюбки допомагає батькам. Своє авторство Андрій хотів запатентувати у Києві, але за три роки так і не домігся результату. “З авторськими правами складно. Київські бюрократи кажуть – вписуй мене у співавтори, тоді надамо патент. На жаль, на відміну від європейських країн, в Україні й досі немає профільної асоціації. Крім фахового спілкування, ми могли б лобіювати свої інтереси, хоча б у царині патентування авторських прав”, – каже Андрій.

Догляд за рослинами родина Максименків розпочинає, тільки-но сходить сніг. Огляд та ревізія кущів після зимівлі, далі обробка захисними речовинами, боротьба з шкідниками та бур’янами. Далі – висадка насіння, догляд за паростками, щеплення. Практично вся праця ручна. Робота у спекотні дні починається о 4-ій ранку й закінчується із заходом сонця. Андрієві дуже потрібні працівники, але з цим важно, адже окрім певних навичок, найважливіше, щоб людина любила цю справу.

Весь прибуток від продажу саджанців він вкладає у розвиток – закупівлю нового посадкового матеріалу, засобів захисту рослин, транспортні витрати, збут. “Продаємо саджанці троянди на місцевих ярмарках та в інтернеті. Вартість одного саджанця – 45 гривень. Ми намагаємося здешевити свою продукцію й побільше нести краси людям, щоб замість бур’янів у дворах цвіли троянди. А взагалі, на землі можна й треба заробляти. Я займаюся трояндами, хтось вирощує фруктові дерева чи горіхи, хтось продає молоко. На жаль, радянська влада вбила у місцевих людей підприємницьку рису. Їх затюкали безпаспортним становищем, колективізаціями, колгоспами, безгрошів’ям. Люди не читають, не вчаться. А займатися агровиробництвом можна і треба. Якби хтось знайшовся, купив занедбані хати в селі, вклав гроші в ремонт, й потім здавав в оренду… Люди з міста із задоволенням би сюди приїздили”.

Саме на землі, на думку Андрія, справжній український інтерес. “Хочеться, щоб менше крали, менше “гадили” навколо себе, не заглядали у чужу кишеню. Й щоб кожен займався своєю справою. Тоді ми станемо європейською країною”.

Джерело: https://uain.press/articles/troyandovod-andrij-maksymenko-toj-hto-vyroshhuye-krasu/


Повернутися
02.09.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...