Анекдоти

— Ось ми недавно в гори піднялися, вирішили шашлик посмажити, а багаття розпалити не змогли.
— Напевно, високо забралися, кисню не вистачало.
— Ти чув, що розумні люди кажуть — кисню не вистачало! А ти казав: дрова потрібні, дрова.

**

Бабуся та онука відвідують цвинтар, онука запитує в бабусі:

— Хіба в одній могилі можна поховати відразу двох людей?

— Звичайно ж, ні. А чому ти запитуєш?

— Рiч у тiм, що я побачила на одній iз могил напис: «Тут похований юрист і чесна людина».

 * * *

 Дізналися якось три одеситки, що чоловіки їм зраджують. Пронюхали, що в їхніх чоловіків зустріч призначена з коханками в одному розкiшному ресторані. Вирішили туди навідатися. Зайняли столик i спостерігають. Першим Ізя заходить iз  жінкою з глибоким декольте, за ним — Льова, приводить розкішну брюнетку. Останнім iде Жорик i веде золотоволосу красуню! І тут Жорика законна дружина вигукнула:

— Таки наша — найкраща!

**

— Сусiде, ваші джинси я вчора випрала, відпарила, і вони стали коротшими. Так що підшивати їх зов­сім не треба.
— Так це виходить, що я вам учора даремно шоколадку презентував?

**

Сніданок. За столом сидять чоловік і жінка.

Він:

— Зроби мені бутерброд iз маслом та ікрою.

Вона акуратно намазує все на хліб. Він з’їдає.

— Зроби ще!

— Не буду. Це була демонстраційна версія турботливої жінки. Ліцензійну версію ти зможеш придбати тільки після реєстрації шлюбу.

 * * *

 — Люба, ти не уявляєш, скільки з мене здерли в ресторані за чашечку кави! Але є на світі справедливість.

— Що ти маєш на увазі?

— Коли я вже їхав додому, то виявив у себе в кишені три срібні ложки.

**

— Сусiде, ваші джинси я вчора випрала, відпарила, і вони стали коротшими. Так що підшивати їх зов­сім не треба.
— Так це виходить, що я вам учора даремно шоколадку презентував?

**

Знаєте, чому чоловіки п’ють за жінок стоячи?
— Щоб ніхто не сичав у вухо: «Досить тобі вже!».

**

— Скажи, а що таке гламурна тусовка?

— Це коли багато-багато людей. Сорочки в усіх м’яті, джинси порвані, а на голові волосся стирчить у різні боки.

— Я ж казав, ми вчора на гламурній тусовці були, а ти «витверезник, витверезник».

 * * *

 Приходить чоловiк у пологовий будинок. До нього виходить медсестра:

— У вас хлопчик, 3700.

Той, дістаючи гаманець:

— Ти дивись, так дешево.

 * * *

 У клініці «Хірургія ока» йде операція. На операційному столі лежить хворий. Хірург схиляється зі скальпелем до ока хворого, а той шепоче:

— Пам’ятайте, минула операція була невдалою.

— А хто старе згадає, тому...

 * * *

 Одіссея — яскравий приклад того, які «казки» може вигадати чоловiк, пояснюючи своїй дружині, де він блукав останні п’ятнадцять років.


Повернутися
18.08.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.