У НИХ — НЕ ТАНЕ: В ЯПОНІЇ ВИНАЙШЛИ СТІЙКЕ ДО СПЕКИ МОРОЗИВО

Хто з нас не любить у спеку поласувати морозивом. Одна біда — їсти улюблений десерт треба швидко, бо вже за кілька хвилин морозиво починає капати і може забруднити одяг, а то і просто звалитися з палички на землю.

 А от у Японії кондитер Томіхіса Ота випадково винайшов морозиво, стійке до високої температури повітря.

 Експериментуючи, він додав до фруктового морозива полуницю і помітив, що маса стала більш твердою.

 З’ясувалося, що таких властивостей надає морозиву рідкий поліфенол, який ускладнює відділення води і масел, що містяться у фруктовому морозиві.

 Під час експерименту нове морозиво навіть продували потоком гарячого повітря з фена, а також залишали на відкритому повітрі при температурі 28 градусів і воно практично не втратило форму.

 Зараз незвичайне морозиво вже можна купити в кількох містах Японії.

 До слова, морозиво, що не тане, винайшли й у Великій Британії. Щоправда, рецепт смаколика шеф-кухар Хестон Блюменталь тримає в таємниці.

  Відомо лише, що воно піддається температурній обробці, завдяки чому ванільний ріжок довгий час зберігає форму.

 Ото нам би таке на таку спеку!

Джерело: www.umoloda.kiev.ua


Повернутися
18.08.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.