Кременецькі аграрії «піднесли гарбуза»

У Кременецькому районі понад п’ять років у структурі посівів не було озимого ячменю та гороху. Цьогоріч згаданих сільгоспкультур є на 599 та 170 гектарах.

Уже й відколосилися злакові й дали перші врожаї. Зокрема, під час збирання озимого ячменю із 310 гектарів кожен гектар видав по 59,4(!) центнера. Приміром, у ПП „Агро-Експрес-Сервіс” та ФГ „Б.Н.М.”

Ранніх зернових і зернобобових культур аграрії нашого краю мають на 6886 га, і на найбільших площах дозріває озима пшениця – на 3446 га. Вперше сільгоспвиробники ввели у структуру посівів гарбузи на 40 гектарах.

– У Кременецькому районі цього року дещо пізніше розпочалася жнивна кампанія, у зв’язку із частими дощовими днями й ночами… Через підвищену вологість ґрунтів до збирання інших культур, окрім озимого ячменю та озимого ріпаку (ПФГ „Віра” та ФГ „Едельвейс”), селяни ще й не приступили. Хоча рясні дощі приносять і свій позитив, адже завдяки їм зерно гарно наливається, набирає необхідну вагу, а відтак щедрі ужинки сільгоспкультур зростають, – наголосив у своєму коментарі «Діалогові» в. о. начальника відділу агропромислового розвитку РДА Василь Скоропляс.

На збирання врожаю задіяна практично вся підготовлена техніка, в тому числі – 34 зернозбиральні комбайни. На них трудитимуться досвідчені механізатори, які вже багато років віддали головному покликанню в своєму житті – праці на землі. Й, одначе, тих комбайнів, які на 30-ох гектарах здатні за день збирати урожай, на жаль, нині не вистачає. Тому ті господарства, в котрих посіви є об’ємними (наприклад, ПП „Агро-Експрес-Сервіс”, ТзОВ „Біо Лан” і ПФГ „Віра”), винайматимуть на збиральну кампанію необхідну агротехніку. Адже наразі зарубіжна техніка є дуже дороговартісною, і через це господарствам вигідніше винаймати зернозбиральні комбайни, аніж купувати власні, як мовиться, втридорога…

Джерело: www.tenews.org.ua


Повернутися
18.08.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.