Кременецькі аграрії «піднесли гарбуза»

У Кременецькому районі понад п’ять років у структурі посівів не було озимого ячменю та гороху. Цьогоріч згаданих сільгоспкультур є на 599 та 170 гектарах.

Уже й відколосилися злакові й дали перші врожаї. Зокрема, під час збирання озимого ячменю із 310 гектарів кожен гектар видав по 59,4(!) центнера. Приміром, у ПП „Агро-Експрес-Сервіс” та ФГ „Б.Н.М.”

Ранніх зернових і зернобобових культур аграрії нашого краю мають на 6886 га, і на найбільших площах дозріває озима пшениця – на 3446 га. Вперше сільгоспвиробники ввели у структуру посівів гарбузи на 40 гектарах.

– У Кременецькому районі цього року дещо пізніше розпочалася жнивна кампанія, у зв’язку із частими дощовими днями й ночами… Через підвищену вологість ґрунтів до збирання інших культур, окрім озимого ячменю та озимого ріпаку (ПФГ „Віра” та ФГ „Едельвейс”), селяни ще й не приступили. Хоча рясні дощі приносять і свій позитив, адже завдяки їм зерно гарно наливається, набирає необхідну вагу, а відтак щедрі ужинки сільгоспкультур зростають, – наголосив у своєму коментарі «Діалогові» в. о. начальника відділу агропромислового розвитку РДА Василь Скоропляс.

На збирання врожаю задіяна практично вся підготовлена техніка, в тому числі – 34 зернозбиральні комбайни. На них трудитимуться досвідчені механізатори, які вже багато років віддали головному покликанню в своєму житті – праці на землі. Й, одначе, тих комбайнів, які на 30-ох гектарах здатні за день збирати урожай, на жаль, нині не вистачає. Тому ті господарства, в котрих посіви є об’ємними (наприклад, ПП „Агро-Експрес-Сервіс”, ТзОВ „Біо Лан” і ПФГ „Віра”), винайматимуть на збиральну кампанію необхідну агротехніку. Адже наразі зарубіжна техніка є дуже дороговартісною, і через це господарствам вигідніше винаймати зернозбиральні комбайни, аніж купувати власні, як мовиться, втридорога…

Джерело: www.tenews.org.ua


Повернутися
18.08.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...