А ти борщ їв?

З вишнями, чорницями, грибами, м’ясом і навіть… карасями! У бідонах, горщиках, макітрах, гарбузах і навіть хлібі! З салом, варениками, кулішем, пампушками і… з величезним апетитом! Звісно ж, усе це про нього, Його Величність Борщ. Ну бо як про нього інакше скажеш, коли йому он аж цілий фестиваль присвятили?..  І то не будь-який, а з багаторічною історією і власними неповторними традиціями. Коли господині із майже півсотні сіл області варять ароматну смакоту кожна за своїм, унікальним рецептом… Коли у середині вересня гурмани зі всієї Тернопільської та багатьох сусідніх областей з’їжджаються до Борщова, аби на славнозвісні “чорні” борщівські вишиванки помилуватися та, смачно облизавшись, перепитати один одного: “А ти борщ їв?” Їв, їв, та й як же його не їсти, коли оно знову апетитний фестиваль запрошує на веселу забаву?  Цьогоріч-уже вдесяте!

Цього року до міста Борщів на фестиваль «У Борщівському краї цвітуть вишиванки» та Свято борщу уже вдесяте збиратимуться гості, аби помилуватися вишиванками та скуштувати борщу.

  Фестиваль відбуватиметься упродовж двох днів – 9-10 вересня. Цими днями організатори вже оголосили конкурс на кращу фотографію з вишиванкою: автори  кращих світлин отримають пам’ятні подарунки, а фото демонструватимуть на великому екрані під час фестивалю.    


Повернутися
18.08.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.