А ти борщ їв?

З вишнями, чорницями, грибами, м’ясом і навіть… карасями! У бідонах, горщиках, макітрах, гарбузах і навіть хлібі! З салом, варениками, кулішем, пампушками і… з величезним апетитом! Звісно ж, усе це про нього, Його Величність Борщ. Ну бо як про нього інакше скажеш, коли йому он аж цілий фестиваль присвятили?..  І то не будь-який, а з багаторічною історією і власними неповторними традиціями. Коли господині із майже півсотні сіл області варять ароматну смакоту кожна за своїм, унікальним рецептом… Коли у середині вересня гурмани зі всієї Тернопільської та багатьох сусідніх областей з’їжджаються до Борщова, аби на славнозвісні “чорні” борщівські вишиванки помилуватися та, смачно облизавшись, перепитати один одного: “А ти борщ їв?” Їв, їв, та й як же його не їсти, коли оно знову апетитний фестиваль запрошує на веселу забаву?  Цьогоріч-уже вдесяте!

Цього року до міста Борщів на фестиваль «У Борщівському краї цвітуть вишиванки» та Свято борщу уже вдесяте збиратимуться гості, аби помилуватися вишиванками та скуштувати борщу.

  Фестиваль відбуватиметься упродовж двох днів – 9-10 вересня. Цими днями організатори вже оголосили конкурс на кращу фотографію з вишиванкою: автори  кращих світлин отримають пам’ятні подарунки, а фото демонструватимуть на великому екрані під час фестивалю.    


Повернутися
18.08.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.