А ти борщ їв?

З вишнями, чорницями, грибами, м’ясом і навіть… карасями! У бідонах, горщиках, макітрах, гарбузах і навіть хлібі! З салом, варениками, кулішем, пампушками і… з величезним апетитом! Звісно ж, усе це про нього, Його Величність Борщ. Ну бо як про нього інакше скажеш, коли йому он аж цілий фестиваль присвятили?..  І то не будь-який, а з багаторічною історією і власними неповторними традиціями. Коли господині із майже півсотні сіл області варять ароматну смакоту кожна за своїм, унікальним рецептом… Коли у середині вересня гурмани зі всієї Тернопільської та багатьох сусідніх областей з’їжджаються до Борщова, аби на славнозвісні “чорні” борщівські вишиванки помилуватися та, смачно облизавшись, перепитати один одного: “А ти борщ їв?” Їв, їв, та й як же його не їсти, коли оно знову апетитний фестиваль запрошує на веселу забаву?  Цьогоріч-уже вдесяте!

Цього року до міста Борщів на фестиваль «У Борщівському краї цвітуть вишиванки» та Свято борщу уже вдесяте збиратимуться гості, аби помилуватися вишиванками та скуштувати борщу.

  Фестиваль відбуватиметься упродовж двох днів – 9-10 вересня. Цими днями організатори вже оголосили конкурс на кращу фотографію з вишиванкою: автори  кращих світлин отримають пам’ятні подарунки, а фото демонструватимуть на великому екрані під час фестивалю.    


Повернутися
18.08.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...