Вбила коханця на очах у чоловіка

Днями Підволочиськ, районне містечко на Тернопільщині, облетіла страшна звістка: 24-річна Світлана вбила свого 40-річного співмешканця Володимира (імена з етичних міркувань змінено). П’яна жінка нанесла чоловіку два ножові поранення в живіт і третє, смертельне, в серце…

Доля звела Світлану та Володимира рік тому. У жінки вже був сімейний досвід — вона розлучилася і від першого шлюбу мала дворічного сина. У той злощасний вечір Світлана чомусь вирішила зателефонувати своєму колишньому чоловікові, щоб… запросити його в гості. Іван, хоч як його не відмовляли друзі, погодився. Може, хотів спробувати відновити стосунки, та, швидше за все, не міг боротися зі спокусою випити, оскільки полюбляв цю справу.

Під час «сімейних» посиденьок Іван захмелів настільки, що й не пригадує, через що Світлана та Володимир почали сваритися. Він уже був п’яний, тому вирішив піти до кімнати прилягти і швидко заснув. А коли прокинувся і вийшов на кухню, то побачив там Володимира у величезній калюжі крові. Рятувати його було уже пізно. Від побаченого Іван вмить протверезів і викликав міліцію.

Так чергова «вечірка» завершилася трагедією, забравши життя Володимира і понівечивши долі, як мінімум, двох людей: самої Світлани та її маленького синочка, якого виховувати буде, швидше за все, бабуся, мама Івана.

 

Повернутися
30.04.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...