ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №122

 Покійний нині Любомир Гузар колись дуже влучно сказав: "Молися так, наче все залежить тільки від Бога, а роби все так і працюй так, як наче все в житті залежить тільки від тебе".

До того, як словосполучення «візьми і зроби» стало політгаслом, воно означало цілком конкретні речі. Як-от прикладний патріотизм у дії. Приклади? Вони повсюди, досить тільки придивитися уважніше. Скажімо, був у Вишнівці на Збаражчині з давніх-давен занедбаний стадіон. П'ять років тому він уже зовсім почав заростати, ризикуючи перетворитися на пасовище…

Що було далі-ви уже, мабуть, знаєте: про відкриття нового стадіону у Вишнівці не говорив тільки лінивий і не чув тільки глухий. Відтепер Вишнівець може пишатися своїм суперстадіоном, адже такого рівня футбольного поля нема в жодному з районів нашої області, навіть на центральному стадіоні Тернополя газонне покриття набагато гіршої якості. Усе-стараннями місцевого ентузіаста, котрий за три роки перетворив закинуте поле у сучасний стадіон із найновітнішим газоном. Єдина «біда»: місцева та обласна влада дуже «розчаровані» і на Вишнівці поставили хрест, - вони, мовляв, уже і самі до стадіону «добиралися», а тут усе вже замість них зробили…

  Ми звикли жити в піраміді: є багаті й бідні, є керівники і підлеглі. А насправді життя – це мозаїка. Неважливо, чи людина буде  заможною чи при владних важелях, а важливо те, яке вона місце в цій мозаїці знайде і посяде. Нам із вами треба просто знайти своє місце в  сучасній мозаїці України.  Завжди треба думати, що ти на своєму місці можеш зробити і як ти можеш щось змінити. Бо насправді не буває людей «великих» і «маленьких»...

А доки: недільного дня у Вишнівці місцеві дядьки у свіжих сорочках та чистих штанях, тверезі, ручкаються один з одним та дивляться, як готуються до гри команди... І знаєте, що? Я готовий посперечатися на що завгодно, що за десять років у нашій збірній буде грати хоч один гравець, який перший раз вийшов на поле саме тут.


Повернутися
30.07.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.