ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №122

 Покійний нині Любомир Гузар колись дуже влучно сказав: "Молися так, наче все залежить тільки від Бога, а роби все так і працюй так, як наче все в житті залежить тільки від тебе".

До того, як словосполучення «візьми і зроби» стало політгаслом, воно означало цілком конкретні речі. Як-от прикладний патріотизм у дії. Приклади? Вони повсюди, досить тільки придивитися уважніше. Скажімо, був у Вишнівці на Збаражчині з давніх-давен занедбаний стадіон. П'ять років тому він уже зовсім почав заростати, ризикуючи перетворитися на пасовище…

Що було далі-ви уже, мабуть, знаєте: про відкриття нового стадіону у Вишнівці не говорив тільки лінивий і не чув тільки глухий. Відтепер Вишнівець може пишатися своїм суперстадіоном, адже такого рівня футбольного поля нема в жодному з районів нашої області, навіть на центральному стадіоні Тернополя газонне покриття набагато гіршої якості. Усе-стараннями місцевого ентузіаста, котрий за три роки перетворив закинуте поле у сучасний стадіон із найновітнішим газоном. Єдина «біда»: місцева та обласна влада дуже «розчаровані» і на Вишнівці поставили хрест, - вони, мовляв, уже і самі до стадіону «добиралися», а тут усе вже замість них зробили…

  Ми звикли жити в піраміді: є багаті й бідні, є керівники і підлеглі. А насправді життя – це мозаїка. Неважливо, чи людина буде  заможною чи при владних важелях, а важливо те, яке вона місце в цій мозаїці знайде і посяде. Нам із вами треба просто знайти своє місце в  сучасній мозаїці України.  Завжди треба думати, що ти на своєму місці можеш зробити і як ти можеш щось змінити. Бо насправді не буває людей «великих» і «маленьких»...

А доки: недільного дня у Вишнівці місцеві дядьки у свіжих сорочках та чистих штанях, тверезі, ручкаються один з одним та дивляться, як готуються до гри команди... І знаєте, що? Я готовий посперечатися на що завгодно, що за десять років у нашій збірній буде грати хоч один гравець, який перший раз вийшов на поле саме тут.


Повернутися
30.07.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…