ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №122

 Покійний нині Любомир Гузар колись дуже влучно сказав: "Молися так, наче все залежить тільки від Бога, а роби все так і працюй так, як наче все в житті залежить тільки від тебе".

До того, як словосполучення «візьми і зроби» стало політгаслом, воно означало цілком конкретні речі. Як-от прикладний патріотизм у дії. Приклади? Вони повсюди, досить тільки придивитися уважніше. Скажімо, був у Вишнівці на Збаражчині з давніх-давен занедбаний стадіон. П'ять років тому він уже зовсім почав заростати, ризикуючи перетворитися на пасовище…

Що було далі-ви уже, мабуть, знаєте: про відкриття нового стадіону у Вишнівці не говорив тільки лінивий і не чув тільки глухий. Відтепер Вишнівець може пишатися своїм суперстадіоном, адже такого рівня футбольного поля нема в жодному з районів нашої області, навіть на центральному стадіоні Тернополя газонне покриття набагато гіршої якості. Усе-стараннями місцевого ентузіаста, котрий за три роки перетворив закинуте поле у сучасний стадіон із найновітнішим газоном. Єдина «біда»: місцева та обласна влада дуже «розчаровані» і на Вишнівці поставили хрест, - вони, мовляв, уже і самі до стадіону «добиралися», а тут усе вже замість них зробили…

  Ми звикли жити в піраміді: є багаті й бідні, є керівники і підлеглі. А насправді життя – це мозаїка. Неважливо, чи людина буде  заможною чи при владних важелях, а важливо те, яке вона місце в цій мозаїці знайде і посяде. Нам із вами треба просто знайти своє місце в  сучасній мозаїці України.  Завжди треба думати, що ти на своєму місці можеш зробити і як ти можеш щось змінити. Бо насправді не буває людей «великих» і «маленьких»...

А доки: недільного дня у Вишнівці місцеві дядьки у свіжих сорочках та чистих штанях, тверезі, ручкаються один з одним та дивляться, як готуються до гри команди... І знаєте, що? Я готовий посперечатися на що завгодно, що за десять років у нашій збірній буде грати хоч один гравець, який перший раз вийшов на поле саме тут.


Повернутися
30.07.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.