ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №122

 Покійний нині Любомир Гузар колись дуже влучно сказав: "Молися так, наче все залежить тільки від Бога, а роби все так і працюй так, як наче все в житті залежить тільки від тебе".

До того, як словосполучення «візьми і зроби» стало політгаслом, воно означало цілком конкретні речі. Як-от прикладний патріотизм у дії. Приклади? Вони повсюди, досить тільки придивитися уважніше. Скажімо, був у Вишнівці на Збаражчині з давніх-давен занедбаний стадіон. П'ять років тому він уже зовсім почав заростати, ризикуючи перетворитися на пасовище…

Що було далі-ви уже, мабуть, знаєте: про відкриття нового стадіону у Вишнівці не говорив тільки лінивий і не чув тільки глухий. Відтепер Вишнівець може пишатися своїм суперстадіоном, адже такого рівня футбольного поля нема в жодному з районів нашої області, навіть на центральному стадіоні Тернополя газонне покриття набагато гіршої якості. Усе-стараннями місцевого ентузіаста, котрий за три роки перетворив закинуте поле у сучасний стадіон із найновітнішим газоном. Єдина «біда»: місцева та обласна влада дуже «розчаровані» і на Вишнівці поставили хрест, - вони, мовляв, уже і самі до стадіону «добиралися», а тут усе вже замість них зробили…

  Ми звикли жити в піраміді: є багаті й бідні, є керівники і підлеглі. А насправді життя – це мозаїка. Неважливо, чи людина буде  заможною чи при владних важелях, а важливо те, яке вона місце в цій мозаїці знайде і посяде. Нам із вами треба просто знайти своє місце в  сучасній мозаїці України.  Завжди треба думати, що ти на своєму місці можеш зробити і як ти можеш щось змінити. Бо насправді не буває людей «великих» і «маленьких»...

А доки: недільного дня у Вишнівці місцеві дядьки у свіжих сорочках та чистих штанях, тверезі, ручкаються один з одним та дивляться, як готуються до гри команди... І знаєте, що? Я готовий посперечатися на що завгодно, що за десять років у нашій збірній буде грати хоч один гравець, який перший раз вийшов на поле саме тут.


Повернутися
30.07.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.