Анекдоти

Гість, який запiзнився, сідає за стіл, бере вазочку з чорною ікрою і починає їсти ложкою. Господар підходить до нього і тихо шепоче:
— Шановний, це вам не каша.
— Ну що ви, ніякого порівняння!

***

— Лiкарю, мені щоночі сняться миші, вони у футбол грають, що робити?

— Ось вам таблетки, вип’єте і все минеться.

— А можна я завтра вип’ю?

— А чому завтра?

— А сьогодні фінал.

 * * *

 Агент, який рекламує пилососи, входить у чергову квартиру, демонстративно розсипає в передпокої принесене з собою сміття і заявляє:

— Якщо мій пилосос не збере це до останньої порошинки, я готовий усе це з’їсти! Куди ж ви, панi?

— Принесу ложку, у нас третій день немає свiтла.

**

Маленький Боря ніколи не кричав у магазині дитячих іграшок «купи-купи-купи!». Він починав з абстрактної теми:
— Тату, а твоє дитинство теж було важким і безрадісним?

***

Зять хотів налагодити стосунки з тещею і замовити їй гарну сукню, але вона прокинулася, коли він її рулеткою мiряв.

**

— Чому ти не працюєш? — запитує каменяр у помiчника.

— Після вечiрки руки трусяться.

— Тодi пiсок просівай!

 * * *

— Чому ви така сумна?

— Дочка виходить замiж, а вона нiчого не вмiє готувати.

— Не переймайтеся, ще невідомо, чи зможе її чоловік заробити на харчi.

 * * *

 Після 10 років шлюбу жінка звертається до чоловiка:

— Любий, ти по життю переможець чи той, хто програв?

— Люба, з роками я зрозумiв, що потерпiлий.

 * * *

 Я люблю апельсиновий сік, а мої подружки — персиковий. Але коли ми зустрiчаємося, то п’ємо горілку.

  * * *

Жiнка мiряє в магазинi шубу:

— Любий, це ж кролик, у ній буде холодно!

— Нічого, кролик ходив у ній усе життя і помер зовсім не через те, що замерз.

 * * *

 — Мені здається, шо я досяг-таки фінансової стабільності.

— Це як?

— Грошей не було, немає і, схоже, не буде.

**

Розмова двох подруг.

— Я чула ти розлучилася?

— Можна сказати, не пройшла випробування на вірність.

— Красиво, а ось твій колишній описував усе iншими словами.

 * * *

 Подружжя стоїть біля автосалону.

— Любий, подаруй мені що-небудь таке, щоб я легко ногою натиснула — і стрілка від 0 до 100 за три секунди!

Наступного дня:

— Кохана, ось тобі ваги!

 * * *

 Хлопчик дивиться у вікно, раптом біжить до мами і кричить:

— Мамо, там тато йде! Що ми йому спочатку покажемо — мій щоденник чи твою нову сукню?

 


Повернутися
30.07.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...