Анекдоти

Гість, який запiзнився, сідає за стіл, бере вазочку з чорною ікрою і починає їсти ложкою. Господар підходить до нього і тихо шепоче:
— Шановний, це вам не каша.
— Ну що ви, ніякого порівняння!

***

— Лiкарю, мені щоночі сняться миші, вони у футбол грають, що робити?

— Ось вам таблетки, вип’єте і все минеться.

— А можна я завтра вип’ю?

— А чому завтра?

— А сьогодні фінал.

 * * *

 Агент, який рекламує пилососи, входить у чергову квартиру, демонстративно розсипає в передпокої принесене з собою сміття і заявляє:

— Якщо мій пилосос не збере це до останньої порошинки, я готовий усе це з’їсти! Куди ж ви, панi?

— Принесу ложку, у нас третій день немає свiтла.

**

Маленький Боря ніколи не кричав у магазині дитячих іграшок «купи-купи-купи!». Він починав з абстрактної теми:
— Тату, а твоє дитинство теж було важким і безрадісним?

***

Зять хотів налагодити стосунки з тещею і замовити їй гарну сукню, але вона прокинулася, коли він її рулеткою мiряв.

**

— Чому ти не працюєш? — запитує каменяр у помiчника.

— Після вечiрки руки трусяться.

— Тодi пiсок просівай!

 * * *

— Чому ви така сумна?

— Дочка виходить замiж, а вона нiчого не вмiє готувати.

— Не переймайтеся, ще невідомо, чи зможе її чоловік заробити на харчi.

 * * *

 Після 10 років шлюбу жінка звертається до чоловiка:

— Любий, ти по життю переможець чи той, хто програв?

— Люба, з роками я зрозумiв, що потерпiлий.

 * * *

 Я люблю апельсиновий сік, а мої подружки — персиковий. Але коли ми зустрiчаємося, то п’ємо горілку.

  * * *

Жiнка мiряє в магазинi шубу:

— Любий, це ж кролик, у ній буде холодно!

— Нічого, кролик ходив у ній усе життя і помер зовсім не через те, що замерз.

 * * *

 — Мені здається, шо я досяг-таки фінансової стабільності.

— Це як?

— Грошей не було, немає і, схоже, не буде.

**

Розмова двох подруг.

— Я чула ти розлучилася?

— Можна сказати, не пройшла випробування на вірність.

— Красиво, а ось твій колишній описував усе iншими словами.

 * * *

 Подружжя стоїть біля автосалону.

— Любий, подаруй мені що-небудь таке, щоб я легко ногою натиснула — і стрілка від 0 до 100 за три секунди!

Наступного дня:

— Кохана, ось тобі ваги!

 * * *

 Хлопчик дивиться у вікно, раптом біжить до мами і кричить:

— Мамо, там тато йде! Що ми йому спочатку покажемо — мій щоденник чи твою нову сукню?

 


Повернутися
30.07.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.