Спінер: користь чи шкода?

Нині спінери – на кожному кроці. Ними розважаються пасажири на зупинках громадського транспорту, діти у дворах і клерки в офісах. "У нас є спінери", - хизується кожна крамничка на вулиці. Навіть на ринку посеред капусти і кабачків викладено одразу кілька варіантів іграшки. Пропонуємо розібратися, звідки взялися спінери, як вони працюють і що дають нашим дітям.

Спіннер (fidget spinner, hand spinner) - малесенька іграшка, яку можна покласти в кишеню та використовувати де б ти не був.  Спінери побудовані доволі просто: вбудований в іграшку підшипник кидає виклик силі тертя, а форма лопатей підсилює ефект. В результаті слабенький поштовх заводить іграшку на кілька хвилин.

Так, ця маленька іграшка для того, щоб її крутити.  Але кому і чому цікаво крутити? І для чого крутити?

Певно, кожен знає, що довго чекати на зупинці автобус легше, коли ходиш "туди-сюди". Коли нервуєш, рука сама починає крутити гудзика, шкребти нігті, похрускувати кісточками пальців... У стресі декому хочеться без міри їсти. Але коли ви маєте у кишені, сумочці, шухляді офісу маленький спіннер, ви можете ним скористатись замість метушитись туди-сюди чи гризти нігті. Виробники спіннера вважають його антистресовою іграшкою. Це означає, що спіннер виступає в ролі механізму спуску стресу.

Також вважають, що спіннер може допомогти дітям і дорослим, які мають проблеми із фокусуванням уваги. Адже спіннер треба крутити на пальці, що потребує уваги і контролю.

Чи це справді так? Може так, може й ні. В усякому разі наукові дослідження ні підтверджують це, ні спростовують. Може це та область людського досвіду, в якій кожен сам повинен вирішити корисна для нього чи його дітей ця іграшка чи шкідлива. А видається, що вона й може мати двоякий вплив. Певно що усе залежатиме від того, хто вживає, скільки, у яких ситуаціях.

 Коли прийшла мода на спіннер, діти в американських школах почали приносити його на заняття і... використовувати. Учителі були стривожені і в багатьох школах заборонили гратись спіннером у класах. Тобто дитина може "зависати" на спіннері, бути "не тут" і, таким чином, випадати із навчальної праці. Це один із прикладів можливого негативного впливу іграшки.

 Спіннер - це іграшка, від якої дитина може стати залежною. Проте, хоч залежність від чогось (теленовин, комп"ютерних ігор, алкоголю, покупок все нових речей, моди...) завжди деформує особистість, у кожному окремому випадку ми можемо знаходити і деякий її позитив. Наприклад, позбутись залежності від алкоголю чи наркотиків нерідко допомагає нова (менш небезпечна) залежність.

Спіннери є дуже-дуже різними. Можуть бути виготовлені із різних матеріалів, найчастіше із латуні, неіржавіючої сталі, титану, міді, пластику. Не так давно умільці почали виготовляти спіннери навіть із дерева. Є спіннери неонові. Популярними стають не лише реальні, але й віртуальні спіннери. Існують мобільні спіннери. На піку моди є можливість заробити. Ринок спіннерів став дуже різноманітним. Виробники спішать: що швидко приходить, може швидко й відійти.

Попри багато переваг, знайшлися критики спінера, вони вважають, що іграшка є небезпечною.

Головна небезпека полягає у тому, що дитина може проковтнути деталі пристрою.

Тому експерти рекомендують не давати гратись спінером маленьким дітям. Хоч він має суцільну конструкцію, але від удару гаджет може розпастись на деталі, які малюк може проковтнути. У США уже зафіксували такий випадок. Існує також ризик травмування, коли дитина запихає пальця в один із бокових отворів спінера.

Науостанок зауважимо:  немає нічого кращого для розвитку дитини як заняття різними видами активностей (плаванням, футболом, мандрівками, шахами, танцями, ліпленням, глибокими розмовами "про все" тощо) і немає нічого гіршого як пасивність і залежність. Батьки, які займають малу дитину будь-чим аби вона "не заважала", пізніше можуть мати з нею великі проблеми.  


Повернутися
30.07.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...