У Тернополі заспівває… рок-хор із Лондона!

Пригадуєте, як ми взимку вболівали і тримали кулаки за нашу землячку, «лондонську тернополянку» Христину Дмитрик-Кларк. Дівчина брала участь у вокальному шоу «Голос Країни», і хоча пройти до фіналу їй не вдалося, проте успішно вдалося заявити про себе на всю країну. Ще б пак, адже 29-річна Христина, котра уже 17 років живе в Лондоні, - керівник… рок-хору!

Її любов до музики родом з дитинства. Ще 8-річною школяркою Христина  почала відвідувати Тернопільську дитячу хорову школу “Зоринка”.

 – Саме її керівник – світлої пам’яті Ізидор Доскоч — назавжди прищепив мені любов до хорового співу, –  розповідає дівчина,  – і з його подачі я уже дев’ятий рік є лідером і диригентом рок-хору в Лондоні… Цей хор – колосальне явище в музичній культурі Британії, адже він налічує загалом 26 тисяч осіб! Я ж керую чотирма сотнями хористів. Хор аматорський, у ньому займаються люди різного віку і професій — вчителі, лікарі, хтось уже пенсіонер, а хтось ще зовсім юний… Більшість хористів — англійці, але є вихідці з Австралії, Америки і навіть мої земляки-українці…

Отож, уже за кілька днів - 4 серпня ми зможемо побачити і почути нашу талановиту землячку та її «підопічних» вживу: цього дня на Театральному майдані міста відбудеться грандіозний благодійний концерт на підтримку дітей-сиріт, які живуть в інтернатах.  

 


Повернутися
30.07.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...