Скоро задзвонять «Дзвони Лемківщини»

Уже традиційно цього року в урочищі «Бичова», що на Монастирищині, відбудеться Всеукраїнський фестиваль «Дзвони Лемківщини». Цьогоріч проведення заходу припадає на 5-6 серпня. Відбувається дійство за підтримки Тернопільської обласної державної адміністрації та Тернопільської обласної ради.

Так, за словами заступника голови Тернопільської ОДА Юрія Юрика, у п’ятницю, 21 липня, з цього приводу було проведено великий виїзний оргкомітет на місці проведення свята.

«Уже відпрацьовано всі основні господарські питання. Залишилося ще допрацювати деякі нюанси в частині організації парковок для учасників фестивалю, адже цього року ми плануємо збільшити їхню кількість. Також планується облаштування автобусної зупинки на повороті урочища «Бичова». Водночас, у нас повністю відпрацьована вся комунікація в середині урочища «Бичова». Буде курсувати рейсовий автобус з міста Монастириська до лемківського села. Також відпрацюємо питання перевезень з Тернополя до Монастириської», – зазначив Юрій Юрик.

При цьому він також додав, що вже готова культурно-мистецька частина із великою концертною програмою. Передбачена й територія майстрів народної творчості, а також лемківська кухня.

Цього року на фестивалі знову очікують багато гостей із країн Європи та світу. Приїдуть самобутні лемківські колективи із Словаччини, Чехії та Польщі. Цього року, прогнозують організатори, «Дзвони Лемківщини» відвідають понад 40 тисяч людей.  


Повернутися
30.07.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.