«Данило Галицький...» А актор-тернопільський!

Уже цього тижня у Львові привідкрили завісу таємничості над художнім фільмом «Король Данило» про часи короля Данила Галицького. 12 липня  команда фільму презентувала відео та перший саундтрек до фільму та оголосила про початок збору 4 мільйонів гривень на зйомки фільму.

Режисер стрічки – львівський режисер Тарас Химич, автор нашумілої стрічки про УПА  «Жива».  Є у «Королю Данилі» і тернопільська нота: головну роль короля Данила у стрічці виконує 27-річний тернопільський актор та співак Олександр Алексеєв, а саундтрек до фільму на слова та музику нашого земляка, знаного співака та композитора Андрія Підлужного «На віки...» у виконанні нововідродженого культового гурту «Нічлава».

«Для мене важливо побачити стержень персонажа у акторі. Не достатньо просто бути досвідченим актором, потрібно відповідати характеристикам персонажу. В ньому є той середньовічний стержень володаря», - сказав Тарас Химич.

Він переконаний, що саме Алексєєв зуміє відобразити на екрані те, яким був насправді Данило Галицький.

Сам актор запевняє, що це його обрала роль, а не навпаки. Він не сподівався, що саме його оберуть на головну роль. Актор зізнався, що хвилюється, адже це велика честь зіграти короля Данила Галицького.

"Моя ідея, як режисера, була відкрити Данила. Хто він був, як людина, яким був його характер і яку роль він зіграв для нас. Бо ми постійно бачимо цей музей: героїв, які стоять на поличках, чи рештки одягу. Найцінніше – це характер людини. І за описами, які ми вивчали, ми побачили короля Данила дуже цікавим і привабливим персонажем історії, який потрібен сьогодні. Це була людина, здатна приймати неординарні рішення, який міг бути водночас відчайдушним і миротворцем", – описує головного героя Тарас Химич.

Він же обіцяє, що в «Королеві Данилу», який позиціонують як історичний блокбастер, усе буде у стилі Химича: розкішні постановки масових боїв і максимальне наближення до історичної епохи.

Прем'єру «Короля Данила» її творці обіцяють на 2018 рік.


Повернутися
15.07.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...