Нема помочі від влади? Зробим силами громади!

На Бучаччині селяни скинулися на порятунок пам’ятки

Жителі села Підзамочок Бучацького району Тернопільщини з нетерпінням чекають на повернення святого Антонія.

 Точніше — його кам’яної скульптури, що понад два століття стояла біля річки Стрипи на західній околиці села і була своєрідним оберегом цього населеного пункту.

 Як і все інше, час її не шкодував, тож в останні роки фігура перебувала в жалюгідному стані і незабаром, можливо, просто розсипалася б, як багато подібних у селах та містах області.

 Однак Підзамочок — село з надзвичайно багатою історією, тому, можливо, і ставлення до пам’яток тут більш уважне.

 Тож місцева громада за власною ініціативою зібрала потрібні кошти, і кілька місяців тому скульптуру відвезли до майстерні кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка».

 Там пам’ятку  не лише повністю відновили, а й, за словами доцента згаданої кафедри Олега Рибчинського, виявили в процесі реставрації низку цікавих фактів щодо її історії.

 Зокрема, фахівцям вдалося уточнити рік створення. Це 1829-й, а не 1809-й, як помилково вважали раніше.

 А також встановили імена меценатів, коштом яких свого часу зваяли скульптуру,  колишніх жителів села Франца Родаковського та Валентія Жолєцького. Автор, на жаль, наразі залишається невідомим.

 Реставратори «Львівської політехніки» відзначають, що випадок зi статуєю святого Антонія з Тернопільщини став поки що рідкісним прикладом того, як ініціативу щодо порятунку історичної пам’ятки виявила і реалізувала саме громада, не чекаючи допомоги від державних органів, на які в нас покладена функція збереження культурної спадщини.

 Буквально через кілька днів, як повідомили «УМ» у Підзамочівській сільраді, відреставровану фігуру святого Антонія з маленьким Ісусом на руках буде урочисто встановлено на тому ж місці. Відтак селяни та подорожуючі зможуть не лише знову милуватися нею, а й молитися.

 Згідно з історичними та церковними джерелами, святий Антоній Падуанський (1195—1231 рр.) був римо-католицьким священиком, проповідником та ченцем відомого Ордену францисканців.

 Ще за життя навколо нього начебто творилися справжні дива, найвідоміше з яких — це коли в італійському місті Ріміні навіть риби припливли до берега і виставили з води свої голови, аби слухати проповідуване ним слово Боже.

 Святого Антонія вважають покровителем подружніх пар, а також тим, хто допомагає зцілювати хворих та знаходити загублені речі.

 У Підзамочку вірять, що, аби знайти останні, варто лише щиро вірити і звернутися до нього з ось такою короткою молитвою:

 «Святий Антонію, проповіднику невичерпної доброти, Бог удостоїв тебе особливого дару — допомагати людям у поверненні втраченого. Прийди нині на допомогу мені і своїм клопотанням допоможи відшукати те, що я шукаю. Також випроси для мене живу віру, досконале підкорення дії благодаті, відвернення від мирської суєти і незгасне жадання невимовних утіх блаженної вічності. Амінь!».

Джерело: http://umoloda.kiev.ua


Повернутися
15.07.2017
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...