Нема помочі від влади? Зробим силами громади!

На Бучаччині селяни скинулися на порятунок пам’ятки

Жителі села Підзамочок Бучацького району Тернопільщини з нетерпінням чекають на повернення святого Антонія.

 Точніше — його кам’яної скульптури, що понад два століття стояла біля річки Стрипи на західній околиці села і була своєрідним оберегом цього населеного пункту.

 Як і все інше, час її не шкодував, тож в останні роки фігура перебувала в жалюгідному стані і незабаром, можливо, просто розсипалася б, як багато подібних у селах та містах області.

 Однак Підзамочок — село з надзвичайно багатою історією, тому, можливо, і ставлення до пам’яток тут більш уважне.

 Тож місцева громада за власною ініціативою зібрала потрібні кошти, і кілька місяців тому скульптуру відвезли до майстерні кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка».

 Там пам’ятку  не лише повністю відновили, а й, за словами доцента згаданої кафедри Олега Рибчинського, виявили в процесі реставрації низку цікавих фактів щодо її історії.

 Зокрема, фахівцям вдалося уточнити рік створення. Це 1829-й, а не 1809-й, як помилково вважали раніше.

 А також встановили імена меценатів, коштом яких свого часу зваяли скульптуру,  колишніх жителів села Франца Родаковського та Валентія Жолєцького. Автор, на жаль, наразі залишається невідомим.

 Реставратори «Львівської політехніки» відзначають, що випадок зi статуєю святого Антонія з Тернопільщини став поки що рідкісним прикладом того, як ініціативу щодо порятунку історичної пам’ятки виявила і реалізувала саме громада, не чекаючи допомоги від державних органів, на які в нас покладена функція збереження культурної спадщини.

 Буквально через кілька днів, як повідомили «УМ» у Підзамочівській сільраді, відреставровану фігуру святого Антонія з маленьким Ісусом на руках буде урочисто встановлено на тому ж місці. Відтак селяни та подорожуючі зможуть не лише знову милуватися нею, а й молитися.

 Згідно з історичними та церковними джерелами, святий Антоній Падуанський (1195—1231 рр.) був римо-католицьким священиком, проповідником та ченцем відомого Ордену францисканців.

 Ще за життя навколо нього начебто творилися справжні дива, найвідоміше з яких — це коли в італійському місті Ріміні навіть риби припливли до берега і виставили з води свої голови, аби слухати проповідуване ним слово Боже.

 Святого Антонія вважають покровителем подружніх пар, а також тим, хто допомагає зцілювати хворих та знаходити загублені речі.

 У Підзамочку вірять, що, аби знайти останні, варто лише щиро вірити і звернутися до нього з ось такою короткою молитвою:

 «Святий Антонію, проповіднику невичерпної доброти, Бог удостоїв тебе особливого дару — допомагати людям у поверненні втраченого. Прийди нині на допомогу мені і своїм клопотанням допоможи відшукати те, що я шукаю. Також випроси для мене живу віру, досконале підкорення дії благодаті, відвернення від мирської суєти і незгасне жадання невимовних утіх блаженної вічності. Амінь!».

Джерело: http://umoloda.kiev.ua


Повернутися
15.07.2017
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…