У Теребовлі – «вічний» абітурієнт

Пам’ятаєте кіношну «класику жанру»: «Та хто ж його посадить, він же пам’ятник?! А от у Теребовлі взяли… і посадили! «Посадили»  на лавці бронзового абітурієнта з валізою та книжкою в руках , назвавши пам’ятник «На роздоріжжі», - мовляв, він приїхав навчатися, але із професією ще визначається.  

Скульптура, яку відразу ж «охрестили» родзинкою міста (ще б пак, все-таки це поки що єдиний в Україні пам’ятник абітурієнту!) - це результат виконання дипломної роботи студентами відділу декоративно-прикладного мистецтва ТВУК Гикави Надії, Сметани Діани, Володимира Багрія та Мануляка Михайла.  Над цікавим проектом вони працювали майже рік під керівництвом викладача Олега Котика. У деталях  бетонної скульптури «під бронзу» «зашифровано» різну спеціалізацію, що її пропонує вище училище культури — хлопець із музичними навушниками читає «Кобзар», а поряд — наплічник із засобами для малювання та футляр для музичного інструмента.

 Скульптура стоїть біля Теребовлянського вищого училища культури, тож «бронзовий абітурієнт» на самоті явно не нудьгуватиме…  Більше того, в  училищі розповідають, що студенти та абітурієнти вже   «прив’язали» до нього прикмету: якщо посидіти поряд із ним на лавочці, то обов’язково вступиш туди, куди хочеш! 


Повернутися
15.07.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.