Звернення Андрія Закревського №13

Цьогорічний травень завдяки «щедрості» Кабміну матиме аж 13 неробочих днів. Чом би й ні — адже все у нас з вами «в шоколаді». І економіка не нижче плінтуса, і військові у зоні АТО вдягнуті-нагодовані, і на державних підприємствах, і з соціальними виплатами все гаразд… Можна й відпочити. Але чи так уже й перетрудилися?  

Нехитра арифметика свідчить: із 365 днів у році українці офіційно мають право нічого не робити десь 180. Півроку країна працює, а півроку – гуляє. Причому «гуляє» країна, яка уже рік як перебуває у стані війни. Країна напіврозвалена і майже дощенту розграбована. Країна, котра потерпає від безробіття і є в переліку найбідніших у світі.

Офіційно в Україні цього року є десять державних свят, які оголошено вихідними. І якщо святкувати Різдво, Великдень чи День незалежності, без сумніву, треба, то невідомо, чому такі свята, як День праці чи День Перемоги, слід обов’язково оголошувати державними вихідними? Чому б так званий день солідарності трудящих не відзначити, власне кажучи, «ударним трудом»? І корисно, і логічно.

Втім, як водиться, відпочивають на повну у нас тільки чиновники, всі решта не можуть собі цього дозволити. Річ у тім, що лише чиновники можуть не працювати і це не вплине на їхні заробітки, бюджет бо все одно заплатить.  Приміром, за 18 робочих днів у травні чиновник отримає таку ж зарплату, як за 23 робочих дні у липні, скажімо. Здавалося б, що поганого, люди відпочивають. А погано те, що доки одні відпочивають, роботу інших, які залежні від їхньої діяльності, просто паралізовано. 13 вихідних у травні – це неможливість взяти потрібну довідку, сплатити вчасно рахунок, подати документи на отримання субсидії, вирішити нагальні питання тощо.

Після такої тривалої «позапланової відпустки» народ налаштовується на робочий лад удвічі довше, ніж відпочиває. І такі весняні «канікули» - реальна втрата загальної працездатності. А потім сушимо голови, чому країна така занедбана…

Життя динамічне. І кожна хвилина у ньому — на вагу золота. І коли щодня багато й наполегливо працювати, тоді інакше цінуєш вихідний. Хоча вихідний день – це форма, а зміст – те, чим ми його наповнимо. І це залежить тільки від нас.

 
 

Повернутися
30.04.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...