ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №120

Що було би, якби у 2014-му українці покладалися лише на державу? А нічого би не було. У тому числі і самої держави.

До чого це я? Ми всі думали, що після Майдану має щось змінитись. Але змінитись має не влада чи суспільство – бо це, за великим рахунком, абстракція. Змінитися мають люди. І вони змінюються.
Хтось йде воювати за свою державу, а повернувшись, відкриває піцерію. Хтось припиняє давати хабарі і заявляє про це на повен голос. Хтось іде в активісти-волонтери і щоденними малими кроками змінює свою країну.  Хтось садить сади і створює нові робочі місця. І коли я дивлюсь на такі приклади – я вірю, що в нас все вийде.

Ні, я не дивлюся на світ крізь рожеві окуляри. Я чудово бачу і «темну сторону місяця».  Піцерію ветерана АТО підпалють, бо в ній пообідав президент, який не всім подобається. Давши хабара, нині все так само можна спокійно «вирішити питання». На волонтерів, які на третьому році війни і далі «клянчать» на армію, дивляться як на малахольних. Що б ти не робив, завжди знайдуться охочі повстромляти тобі палки в колеса.  Що я про це думаю? Навіть коли я дивлюся на такі приклади – я все одно вірю, що в нас все вийде.   Бо війна, яка третій рік триває – насправді не між Україною і Росією. І навіть не між патріотами і «ватниками». Вона – між «совком» і не совком. Совок – це пасивність, апатія, непродуктивна заздрість, недовіра і «заб’ю свою корову, щоб у сусіда двох не було». І є новосформоване суспільство вільних, ініціативних і відповідальних людей, які збудують таку саму-вільну, ініціативну і відповідальну країну.  І «декомунізація» свідомості уже почалася.  Уже прокладено демаркаційну лінію. Собаки гавкають услід, але караван не наздогнати.


Повернутися
14.07.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.