ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №120
Що було би, якби у 2014-му українці покладалися лише на державу? А нічого би не було. У тому числі і самої держави.
До чого це я? Ми всі думали, що після Майдану має щось змінитись. Але змінитись має не влада чи суспільство – бо це, за великим рахунком, абстракція. Змінитися мають люди. І вони змінюються.
Хтось йде воювати за свою державу, а повернувшись, відкриває піцерію. Хтось припиняє давати хабарі і заявляє про це на повен голос. Хтось іде в активісти-волонтери і щоденними малими кроками змінює свою країну. Хтось садить сади і створює нові робочі місця. І коли я дивлюсь на такі приклади – я вірю, що в нас все вийде.
Ні, я не дивлюся на світ крізь рожеві окуляри. Я чудово бачу і «темну сторону місяця». Піцерію ветерана АТО підпалють, бо в ній пообідав президент, який не всім подобається. Давши хабара, нині все так само можна спокійно «вирішити питання». На волонтерів, які на третьому році війни і далі «клянчать» на армію, дивляться як на малахольних. Що б ти не робив, завжди знайдуться охочі повстромляти тобі палки в колеса. Що я про це думаю? Навіть коли я дивлюся на такі приклади – я все одно вірю, що в нас все вийде. Бо війна, яка третій рік триває – насправді не між Україною і Росією. І навіть не між патріотами і «ватниками». Вона – між «совком» і не совком. Совок – це пасивність, апатія, непродуктивна заздрість, недовіра і «заб’ю свою корову, щоб у сусіда двох не було». І є новосформоване суспільство вільних, ініціативних і відповідальних людей, які збудують таку саму-вільну, ініціативну і відповідальну країну. І «декомунізація» свідомості уже почалася. Уже прокладено демаркаційну лінію. Собаки гавкають услід, але караван не наздогнати.
← Повернутися
