ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №120

Що було би, якби у 2014-му українці покладалися лише на державу? А нічого би не було. У тому числі і самої держави.

До чого це я? Ми всі думали, що після Майдану має щось змінитись. Але змінитись має не влада чи суспільство – бо це, за великим рахунком, абстракція. Змінитися мають люди. І вони змінюються.
Хтось йде воювати за свою державу, а повернувшись, відкриває піцерію. Хтось припиняє давати хабарі і заявляє про це на повен голос. Хтось іде в активісти-волонтери і щоденними малими кроками змінює свою країну.  Хтось садить сади і створює нові робочі місця. І коли я дивлюсь на такі приклади – я вірю, що в нас все вийде.

Ні, я не дивлюся на світ крізь рожеві окуляри. Я чудово бачу і «темну сторону місяця».  Піцерію ветерана АТО підпалють, бо в ній пообідав президент, який не всім подобається. Давши хабара, нині все так само можна спокійно «вирішити питання». На волонтерів, які на третьому році війни і далі «клянчать» на армію, дивляться як на малахольних. Що б ти не робив, завжди знайдуться охочі повстромляти тобі палки в колеса.  Що я про це думаю? Навіть коли я дивлюся на такі приклади – я все одно вірю, що в нас все вийде.   Бо війна, яка третій рік триває – насправді не між Україною і Росією. І навіть не між патріотами і «ватниками». Вона – між «совком» і не совком. Совок – це пасивність, апатія, непродуктивна заздрість, недовіра і «заб’ю свою корову, щоб у сусіда двох не було». І є новосформоване суспільство вільних, ініціативних і відповідальних людей, які збудують таку саму-вільну, ініціативну і відповідальну країну.  І «декомунізація» свідомості уже почалася.  Уже прокладено демаркаційну лінію. Собаки гавкають услід, але караван не наздогнати.


Повернутися
14.07.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…