ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №120

Що було би, якби у 2014-му українці покладалися лише на державу? А нічого би не було. У тому числі і самої держави.

До чого це я? Ми всі думали, що після Майдану має щось змінитись. Але змінитись має не влада чи суспільство – бо це, за великим рахунком, абстракція. Змінитися мають люди. І вони змінюються.
Хтось йде воювати за свою державу, а повернувшись, відкриває піцерію. Хтось припиняє давати хабарі і заявляє про це на повен голос. Хтось іде в активісти-волонтери і щоденними малими кроками змінює свою країну.  Хтось садить сади і створює нові робочі місця. І коли я дивлюсь на такі приклади – я вірю, що в нас все вийде.

Ні, я не дивлюся на світ крізь рожеві окуляри. Я чудово бачу і «темну сторону місяця».  Піцерію ветерана АТО підпалють, бо в ній пообідав президент, який не всім подобається. Давши хабара, нині все так само можна спокійно «вирішити питання». На волонтерів, які на третьому році війни і далі «клянчать» на армію, дивляться як на малахольних. Що б ти не робив, завжди знайдуться охочі повстромляти тобі палки в колеса.  Що я про це думаю? Навіть коли я дивлюся на такі приклади – я все одно вірю, що в нас все вийде.   Бо війна, яка третій рік триває – насправді не між Україною і Росією. І навіть не між патріотами і «ватниками». Вона – між «совком» і не совком. Совок – це пасивність, апатія, непродуктивна заздрість, недовіра і «заб’ю свою корову, щоб у сусіда двох не було». І є новосформоване суспільство вільних, ініціативних і відповідальних людей, які збудують таку саму-вільну, ініціативну і відповідальну країну.  І «декомунізація» свідомості уже почалася.  Уже прокладено демаркаційну лінію. Собаки гавкають услід, але караван не наздогнати.


Повернутися
14.07.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.