Анекдоти

Що таке криза?
— Це коли апетит приходить після їжі.

* * *

 — Кажуть, ти одружився з дуже розумною і красивою жінкою?

— Хто це тобі сказав?

— Твоя дружина.

 * * *

 Моя нова покоївка надзвичайно вихована. Вона ніколи не відкриє дверцята шафи, не постукавши і не дізнавшись, чи немає там нiкого.

 * * *

Кожна жінка повинна пам’ятати: обіди будуть смачнішими, якщо їх готувати рідше.

 * * *

 Як же швидко летить час! Ще юнацька дурiсть не встигла вивітритися, а вже старечий маразм настав.

 * * *

 Летить парашутист. Тут підлітає до нього орел і кричить:

— Привіт танцюристам!

— Я парашутист і жодного разу в житті не танцював!

— Там унизу такi кактуси, що здібності з’являться миттєво.

 * * *

 П’ють медичний спирт, закушують лiкарською ковбасою, а здоров’я чомусь усе гiршає. 

* * *

Чоловiк уночі п’яний прийшов додому, тихенько роздягнувся, ліг у ліжко, обійняв дружину і раптом чує голос тещі: «Люся в іншій кімнаті!». Так швидко він ще ніколи не тверезiв.

**

— Розкажіть коротко, що було на батьківських зборах.

— Якщо коротко, то з вас 600 гривень.

 * * *

 Застiлля, всi сiдають.

— Треба попросити чашку чаю і швиденько її випити.

— Навіщо?

— Тут дуже маленькі чарки.

 * * *

 Великим скандалом за­кін­чився мiжнародний хyдожнiй конкyрс у Парижі. Картина, яку визнали найкращою, як з’ясувалося, виявилася планом евакyації з виставки під час пожежі.

 * * *

 — Сарочко, ви вп’яте повернулися до свого чоловіка.

— Жоро, ну що я можу вдіяти? Як тільки я йду, у нього тут же з’являються гроші!

 * * *

 Завдяки нашому уряду ми працюватимемо до кінця свого життя. А завдяки нашій охороні здоров’я це довго не триватиме.

 * * *

 Криза середнього віку: вже старість наближається, а «Лексуса» все немає.

 


Повернутися
07.07.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...