Де слива пахне… кавою!

На кущі глоду волинський садівник щепить яблука та груші, а на дикій черешні – сакуру

Коли садівнику з Волині Петру Дмитруку було шість років, він уже вмів дідівським методом – окуліруванням – прищеплювати яблуньку. Не маючи сили принести з лісу грушу-дичку, просив старшого брата про допомогу. А коли навчався в початкових класах восьмирічки, що в селі Текля Старовижівського району, то вже посадив власними руками сад. Звичайно, вишуканих сортів у ньому не було, однак дуже радів кожній рослині, спостерігав, як та тягнеться до сонця. А ще потайки переймався не зовсім чоловічою справою – висаджував біля хати квіти. Щойно хтось з’являвся на вулиці – хлопець ховався подалі від людського ока.

Субтропічні подружки                               

– Коли через двадцять років я повернувся додому після мандрів світами, то був дуже здивований і збентежений: мене зустріла не лише старенька батьківська хата, а й мій сад, мої тюльпани, – згадує Петро Олександрович.

Тією ж невимовною радістю сповнюється серце садівника й тепер, багато років потому, коли після зими розправляють свої пелюстки квітки магнолії. Вони вдихають у душу не лише відчуття весни, а й вкотре дарують надію.

– Десять років тому привіз зі Львова білу магнолію кобус, – розповідає чоловік, – і прищепив на ній фіолетову – суланжа. Від такого експерименту з’явилася рожева красуня з великими яскравими квітками, кілька екземплярів якої вже передав у турботливі руки інших господарів. Шкода лишень, що цьогоріч вона не змогла порадувати багатством суцвіть через непередбачуване похолодання. Те ж саме можна сказати й про сакуру, і про персик.

Минула зима стала для рослин справжнім випробуванням. Річ у тім, що вони не встигли підготуватися до похолодання, бо морозній погоді передував надто теплий період. Десять років росте на обійсті Петра Дмитрука й сакура, яку він прищепив на дикій черешні. Чимало таких деревець уже продав любителям-садівникам.

Батько Краси Полісся

– Розвивати тепличний комплекс у Дубечному задумав, коли повернувся на батьківщину з Дніпропетровщини. Там після закінчення інституту працював головним спеціалістом з озеленення Західного Донбасу, – розповідає Петро Олександрович. – Узяв три з половиною гектара землі, бо більше не виділяли, і 1993 року заснував фермерське господарство «Троянда» з вирощування квітів. Згодом захотілося порадувати земляків ще й якісними саджанцями плодово-ягідних культур. Далі викопав ставок. Так і господарюю до цього часу, хіба що з літами із меншим розмахом.

У зеленому царстві Петра Дмитрука донедавна налічувалося до тисячі кущів троянд, 114 сортів тюльпанів, 30 сортів нарцисів. У свій час він навіть хотів захистити кандидатську дисертацію щодо акліматизації тюльпанів до місцевих умов. Але непростий період в економіці змусив чоловіка думати, що нікому його наукові надбання не потрібні. Проте, якщо маєте намір вирощувати стійкі до погодних умов Полісся тюльпани – за посадковим матеріалом вам до Петра Олександровича.

– Однак удалося вивести персик власної селекції, – ділиться сокровенним садівник. – Назвав Красою Полісся. Сорт має смакові якості південних сортів, плоди м’ясисті, запашні, чималого розміру. Щоправда, дереву трохи бракує морозостійкості. Нині в моєму господарстві три види персиків. На Дніпропетровщині ще розвів 30 сортів винограду. Ягоди сорту Ризамат у розрізі сягали 5-7 сантиметрів! Шкода, що на Поліссі через кліматичні умови цього не зробиш.

І годують, і милують око

Нині чоловік здебільшого віддає перевагу вирощуванню яблунь, груш, слив, чорної та червоної смородини, малини. З людьми він радо ділиться не лише саджанцями, а й власним досвідом.

– Добре почувається на Волині чорна смородина Тритон польської селекції. Дає добрі врожаї українська Черешнева, російська Ядрівка, – називає найурожайніші сорти садівник. – З одного куща цих невибагливих сортів за сезон можна зібрати до відра ягід. Із червоної смородини раджу голландські сорти. Щодо малини, то любителям цієї солодкої ягоди повинен смакувати український літній сорт Одарка та пізній голландський Хісмеджесті.

Петро Олександрович із задоволенням розповідає про кожен кущик чи деревце, які ростуть у його господарстві. Мій погляд зупиняється на дещо незвичному кущі глоду. Втім, квітує він цвітом, який зовні нагадує грушу, нею ж і пахне.

– Так, це груша, щеплена на кущі великоплідного глоду, – підтверджує здогадки садівник. – Такі експерименти проводжу вже давно. Стосується це й яблунь. Щеплені на великоплідному глодові яблуні та груші низькорослі, мають кущоподібну форму, швидко вступають у плодоношення, інколи на 2-3 рік. Для груш це унікально. Плоди набувають аромату глоду і частково отримують його лікарські властивості. Єдиний недолік таких дерев – вони не зимостійкі.

У обійсті Петра Олександровича росте чимало декоративних дерев: калина Бульдонеж, королівський жасмин із великими махровими квітками та ароматом французьких парфумів, спірея Ван-Гута та Бумальда, гортензія біла, самшит, ялівець тощо. Особливо пишається садівник кількома видами кленів. Одну зі стін його будинку за сім років майже покрив плющ-деревогубець. Чоловік запевняє, що жахатися другої частини назви цієї рослини не варто, бо плющ оповиває лише сухі дерева і аж ніяк не може зашкодити живим. Вражають плоди червонолистної сливи піссарді, що їстівні й мають кавовий смак. До речі, варення його зберігає. Дерева знаного садівника ростуть не лише на території Волині, а й у багатьох інших областях нашої держави та ближнього зарубіжжя. А ще його часто запрошують упорядковувати садки, прищепити ті чи інші фруктові дерева, обрізати їх тощо. Цієї весни він допомагав у садових справах навіть у Михнівському жіночому монастирі й дивувався, з якою любов’ю та турботою насельниці обителі доглядають дерева. А коли бачить доглянутий сад, серце його радіє, бо справа, якою живе все своє життя, є важливою і для інших людей.

Глід та айва на вині

Садівник каже, що найпопулярніший нині кривавочервоний вид глоду. Його ягоди завбільшки з велику черешню. Квітує кущ цілий місяць, тож можна намилуватися ним досхочу. З плодів глоду, який із точки зору медицини є неоціненним у лікуванні багатьох недуг, можна приготувати чай, компот, настоянки на спирту та вині. – На вині? – перепитую я. – Так, якщо глід настоювати на горілці чи спирту, він одразу віддає свої поживні речовини. А вином його можна заливати кілька разів, тоді він робить це повільніше. Рецепт дуже простий: трилітрову банку засипати наполовину ягодами глоду і залити по вінця хорошим чистим виноградним вином. Вживають настій через десять днів – по 20 грамів 1-3 рази на день, враховуючи фізіологічні можливості людини та діагноз, який встановили лікарі. Настій глоду на вині вживають і як зміцнюючий засіб. На вині Петро Дмитрук настоює й айву японську (хеномелес). У трилітрову банку насипає 10-20 плодів і заливає вином. Вживати настій можна в такій же кількості, як і настій глоду. А ще ці кисленькі плоди садівник радить використовувати при квашенні капусти – смак неперевершений.

Джерело: http://ridneselo.com


Повернутися
07.07.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…