Печера на Борщівщині може стати пам’яткою ЮНЕСКО

Гіпсова печера Вертеба розташована в  Борщівському районі. Нині  археологи із-за кордону вивчають історичну цінність об’єкта.  Печера належить до найбільших у Європі, довжина її підземних ходів сягає 9 тисяч метрів. Вертеба – єдина печера в Україні, в якій жили люди. Понад 5 тисяч років тому трипільські племена оселилися у печері.  У часи Другої світової у ній українці переховували євреїв. Сьогодні у Вертебі діє єдиний в Україні музей трипільської культури.

Знахідки в печері вражають. Тут віднайшли знаряддя праці з  каменю і  кості доби енеоліту, а це три тисячі років до н.е. У печері виявили розписаний посуд трипільців та кістки тварин, які використовували у магічних обрядах.

В часи Другої світової війни у цій печері галичани переховували євреїв. 36 євреїв разом з дітьми більше двох років жили у Борщівських підземеллях. Майже всім  вдалось вижити та виїхати з країни.

Якщо печера Вертеба отримає статус об’єкта світової спадщини, це надасть їй певні переваги. В першу чергу – додаткові гарантії збереження та подальших досліджень підземних ходів. А також залучення коштів на утримання печери з Фонду Світової Спадщини ЮНЕСКО. На сьогодні 7 об’єктів в Україні входить до списку ЮНЕСКО. Серед них Софія Київська,  Києво-Печерська Лавра та букові праліси Карпат.

Джерело: http://www.gazeta-misto.te.ua


Повернутися
03.07.2017
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.