Печера на Борщівщині може стати пам’яткою ЮНЕСКО

Гіпсова печера Вертеба розташована в  Борщівському районі. Нині  археологи із-за кордону вивчають історичну цінність об’єкта.  Печера належить до найбільших у Європі, довжина її підземних ходів сягає 9 тисяч метрів. Вертеба – єдина печера в Україні, в якій жили люди. Понад 5 тисяч років тому трипільські племена оселилися у печері.  У часи Другої світової у ній українці переховували євреїв. Сьогодні у Вертебі діє єдиний в Україні музей трипільської культури.

Знахідки в печері вражають. Тут віднайшли знаряддя праці з  каменю і  кості доби енеоліту, а це три тисячі років до н.е. У печері виявили розписаний посуд трипільців та кістки тварин, які використовували у магічних обрядах.

В часи Другої світової війни у цій печері галичани переховували євреїв. 36 євреїв разом з дітьми більше двох років жили у Борщівських підземеллях. Майже всім  вдалось вижити та виїхати з країни.

Якщо печера Вертеба отримає статус об’єкта світової спадщини, це надасть їй певні переваги. В першу чергу – додаткові гарантії збереження та подальших досліджень підземних ходів. А також залучення коштів на утримання печери з Фонду Світової Спадщини ЮНЕСКО. На сьогодні 7 об’єктів в Україні входить до списку ЮНЕСКО. Серед них Софія Київська,  Києво-Печерська Лавра та букові праліси Карпат.

Джерело: http://www.gazeta-misto.te.ua


Повернутися
03.07.2017
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...