Стрілецька слава не вмре, не загине…

До сторіччя бою Січових Стрільців – пам’ятний меморіал у Конюхах

У с.Конюхи  Козівського району 1 та 2 липня відзначили 100-річчя одного із найбільш запеклих боїв січових стрільців. День перший, повідомляє офіційний сайт  ТОДА,  розпочався науковою конференцією. Водночас тематичні експозиції представили Бережанський краєзнавчий музей та Козівська районна бібліотека.  Як зазначив заступник голови Тернопільської ОДА Юрій Юрик, Тернопільщина приділила значну увагу відзначенню бою Січових Стрільців під Конюхами тому, що це дає можливість провести історичні паралелі з опором України нинішньому агресору.

«Битва під Конюхами покрила славою січове стрілецтво. Цей бій був одним із переломних у Першій Світовій війні, коли австро-угорські війська відкинули російські по цілому фронту і ключову роль в цьому відіграли українські січові стрільці, які перейшли у контрнаступ. Дані історичні події ми відзначаємо багатогранними заходами протягом двох днів. Це важливо з позиції відновлення історичної пам’яті та національно-патріотичного виховання, тому так багато уваги обласна адміністрація приділила цьому. Проводячи паралелі і пояснюючи суспільству події минулого, ми зможемо ствердити, що Україна завжди боролася, бореться і буде боротися за свою незалежність», - наголосив Юрій Юрик.

З доповідями на науковій конференції «Конюхи у Першій світовій війні» виступили десять дослідників. Збірка матеріалів їхніх наукових праць стане в нагоді молодим історикам та усім, хто цікавиться бойовою звитягою українських військових.

«Сьогоднішня конференція – це наша данина тим людям, які боролися проти російської агресії. І ця данина не чимось далеким, тому що ми зараз маємо практично те саме, що ті хлопці переживали століття тому. Такі конференції дають можливість ще раз переглянути плин нашої історії, переоцінити власні погляди і дії, до яких вдаємося, перевірити чи вірно ми означили своїх ворогів. І  якщо говорити про сьогоднішній контекст, то – так, дійсно, ворог. Формат нинішньої конференції є цікавим тим, що відбувається безпосередньо на місці події – а це дає можливість додатково осягнути той історичний період не лише інтелектуально, але й емоційно», - зауважив доктор історичних наук, професор Тернопільського національного економічного університету Микола Лазарович, який був присутній на заході. В інтерв`ю журналістам він так окреслив політичні події, які передували трагічному бою Українських січових стрільців сто років тому:

«Лютнева революція в Росії, яка призвела до повалення царизму, оголошення в листопаді 1916 року австрійським цісарем Францом-Йосифом наміру утворити на території Галичини Польську державу, утворення у березні 1917-го Центральної Ради і початок формування українського війська – все наштовхнуло керівництво Легіону УСС на думку, чи не варто розформувати військове формування і перейти до інших методів боротьби за українську справу. Але у травні 1917-го року на таємній нараді старшин перемогла думка, що Легіон УСС таки потрібно зберегти».
2 липня біля села Конюхи  керівники області, духовенство відкрили монумент Українським Січовим стрільцям, які сто років тому стримували наступ російських військ і полягли в нерівному бою з ворогом. Про це повідомляє кореспондент ERVE.UA з посиланням на «Дзеркало тижня»

«Трагедія бою під Конюхами – це класичний урок того, що у 1917-1920 роках українські політики не змогли об`єднатися довкола розбудови держави, - зазначив у виступі з нагоди відкриття монументу на могилі січових стрільців голова Тернопільської облдержадміністрації Степан Барна. – Бо були ілюзії, що побудувати українську державу можна на соціалістичних ідеях і без української армії. Це – класичний урок, що ми маємо розраховувати на себе і на відроджену українську армію, яка успішно воює на Сході України. Місце бою має стати місцем виховання нашої молоді у патріотичному дусі. В наступні роки тут будуть відбуватися молодіжні вишкільні табори, присвячені бою під Конюхами і славі Українських Січових стрільців».
«Бій під Конюхами можна вважати як поразкою, так і перемогою січових стрільців, - каже історик Йосип Мартинюк, - Адже російські війська, які переважали січових стрільців у живій силі як мінімум удвічі, не змогли досягти того успіху, на який вони розраховували. Цей бій можна порівняти з боями на горі Маківці 1915-го і, особливо, на горі Лисоні 1916-го, коли січові стрільці зупинили російську армію, яка мала намір прорватися на Львів і в Карпати».

Більшого розголосу пам`ятній події надали фестиваль стрілецької та повстанської пісні «На хвилях Корси», наукова конференція, випуск і погашення художнього конверта і листівки.


Повернутися
03.07.2017
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.