ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №118

«Безвіз-безвіз, що ж ти нам приніс?», - ось уже другий тиждень намагаються розібратися українці. Хто-стоячи ледь не від світанку у черзі за біометричним паспортом, хто – не відходячи від «каси» (читай: дивану-офісу-комп'ютеру), а хто-уже гайнувши у свою першу  безвізову мандрівку. Для мене особисто безвіз - це перш за все справедливе віддзеркалювання умов для українців з боку країн, яким ми надали безвізовий перетин кордону для їх громадян.  Але на далеко не риторичне запитання: «Навіщо Україні безвіз?» хочеться відповісти у дусі весільного тосту: «Щоб хотілось і моглось!». Подорожувати, звісно ж. І не треба невесело жартувати, що мовляв, поїдемо, хай ось тільки спершу за «комуналку» заплатимо… Загалом, подорожувати – не дорого. Дорого просиджувати час на одному місці, переливаючи з пустого в порожнє, не мати змоги бачити і відчувати нове.

Ми, українці, здебільшого звикли жити в напрузі, ходити з дому до офісу, якщо пощастить, з офісу назад, варити-прибирати, навесні садити – восени викопувати, скаржитися або слухати скарги, сердитися, мало відпочивати, економити на собі не тільки фінансово, а й енергетично.

Так, безвізовий режим не вирішує питання добробуту громадян країни, і з урахуванням курсу валют стає ясно, що в “Європу без кордонів” українці масово не кинуться. Але можливість їздити в Європу без віз важлива й просто як можливість. Не обов’язково кудись їхати уже завтра. Але важливе саме відчуття, що ми стали вільнішими, ніж були до цього. Безвізовий режим з Євросоюзом потрібен був українцям не так з практичного, як перш за все з ідеологічного погляду.

Коли почнемо подорожувати, ми відкриємо себе світу і світ-для себе. Ми насправді мало де бували в межах власних кордонів. Від незнання з’являється страх, з'являються внутрішні бар'єри. Від незнання легко віриш у штучну картину світу, нав’язану зовні. Тому найважливіший безвіз для українців-наш власний внутрішній безвіз. І настав час його відкривати.


Повернутися
01.07.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…