ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №118

«Безвіз-безвіз, що ж ти нам приніс?», - ось уже другий тиждень намагаються розібратися українці. Хто-стоячи ледь не від світанку у черзі за біометричним паспортом, хто – не відходячи від «каси» (читай: дивану-офісу-комп'ютеру), а хто-уже гайнувши у свою першу  безвізову мандрівку. Для мене особисто безвіз - це перш за все справедливе віддзеркалювання умов для українців з боку країн, яким ми надали безвізовий перетин кордону для їх громадян.  Але на далеко не риторичне запитання: «Навіщо Україні безвіз?» хочеться відповісти у дусі весільного тосту: «Щоб хотілось і моглось!». Подорожувати, звісно ж. І не треба невесело жартувати, що мовляв, поїдемо, хай ось тільки спершу за «комуналку» заплатимо… Загалом, подорожувати – не дорого. Дорого просиджувати час на одному місці, переливаючи з пустого в порожнє, не мати змоги бачити і відчувати нове.

Ми, українці, здебільшого звикли жити в напрузі, ходити з дому до офісу, якщо пощастить, з офісу назад, варити-прибирати, навесні садити – восени викопувати, скаржитися або слухати скарги, сердитися, мало відпочивати, економити на собі не тільки фінансово, а й енергетично.

Так, безвізовий режим не вирішує питання добробуту громадян країни, і з урахуванням курсу валют стає ясно, що в “Європу без кордонів” українці масово не кинуться. Але можливість їздити в Європу без віз важлива й просто як можливість. Не обов’язково кудись їхати уже завтра. Але важливе саме відчуття, що ми стали вільнішими, ніж були до цього. Безвізовий режим з Євросоюзом потрібен був українцям не так з практичного, як перш за все з ідеологічного погляду.

Коли почнемо подорожувати, ми відкриємо себе світу і світ-для себе. Ми насправді мало де бували в межах власних кордонів. Від незнання з’являється страх, з'являються внутрішні бар'єри. Від незнання легко віриш у штучну картину світу, нав’язану зовні. Тому найважливіший безвіз для українців-наш власний внутрішній безвіз. І настав час його відкривати.


Повернутися
01.07.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.