Анекдоти

Інкасаторська машина зіткнулася з екіпажем ДАІ. Дві години з’ясовували, де чиї гроші.

 **

Випадково відкриті двері у шкільній підсобці обернулися для Миколки довічною «п’ятіркою» з мови та фізкультури.

***

 Тату, нам задали написати твір про батьків. Як краще написати: «Тато багато працює» чи «Тато багато заробляє»?

— Пиши, як хочеш, але обов’язково додай: «На ремонт класу він грошей більше не дасть!»

 * * *

 Громадянине Петров, я сподіваюся, вас не дуже втомив допит?

— Та що ви! Я ж одружений уже двадцять років!

 * * *

 А ви кажете, держава не допомагає малому підприємництву. Завдяки таким дорогам шиномонтажнi пiдприємства отримали прибуток на 10 років уперед.

 * * *

 — Ви стверджуєте, що не повідомляли про зникнення кредитної картки, тому що злодій витрачав набагато менше за вашу дружину?

— Саме так, ваша честь.

— Тоді навіщо ж ви все-таки повідомили зараз?

— Схоже, картку знайшла дружина злодія!

**

— Ви знаєте, чому в «Запорожця» багажник спереду?

— Тому що на такій швидкості за речами треба дивитися.

 * * *

 Сусід винен мені сто гривень, тепер о першій годині ночі можна кричати скільки хочеш — ніхто не прийде.

 * * *

 — Лікар зустрічає свого давнього пацієнта:

— Ви на рідкість добре виглядаєте! Як ваша виразка?

— Поїхала на все літо до матері.

 * * *

 — Уявляєш, сусідка купила такий самий костюм, як я!

— І що ти тепер робитимеш?

— Думаю: купувати новий костюм чи переїжджати в інший будинок.

**

Жебрак просить милостиню. Підходить Ісаак, дає одну гривню і каже:

— Вибач, учора я одружився, тепер у мене дружина і теща, тому я не можу дати тобі дві гривні.

Жебрак схоплюється і кричить на всю вулицю:

— Подивіться на нього, вчора тільки одружився, а сьогодні я вже повинен його сім’ю годувати!

 * * *

 Захворів мільйонер, родичі зібралися біля ліжка хворого:

— Скажіть, лiкарю, надія є?

— Ніякої! У нього звичайна застуда.

 * * *

Вовочка рвав яблука в садку в сусіда, той його помітив:

— Хуліган, зараз я тобі покажу, як красти!

— Дякую, дядьку Михайле, а то мене вже другий раз ловлять.

**

Оголошення в одеському трамваї:
— Громадяни, не колупайте сидіння, діамантiв там немає.

**

Один підприємець цікавиться в іншого:

— Як тобі вдалося домогтися того, що твої співробітники ніколи не запізнюються?

— Дуже просто: в мене працює 30 людей, а місць для паркування — 20.

 * * *

 Маленький хлопчик запитує в тата:

— Звідки в нас стільки грошей?

— У мене є чарівна паличка, махнеш раз — з’являться сто доларів, махнеш другий — ще сто!

Уранці син каже батькові:

— Ти навіщо мене обманюєш, я твоєю чарівної паличкою всю ніч махав — нічого не з’явилося!

— Коли махаєш паличкою, треба говорити чарівні слова!

— Крібле, крабле, бумс?

— Ні — покажiть ваші права!

 * * *

 — Чи є у вас що-небудь з психології виховання для дітей від 5 до 12 років?

— Ремінь солдатський, шкіряний, у хорошому стані.

 


Повернутися
01.07.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...