Анекдоти

Інкасаторська машина зіткнулася з екіпажем ДАІ. Дві години з’ясовували, де чиї гроші.

 **

Випадково відкриті двері у шкільній підсобці обернулися для Миколки довічною «п’ятіркою» з мови та фізкультури.

***

 Тату, нам задали написати твір про батьків. Як краще написати: «Тато багато працює» чи «Тато багато заробляє»?

— Пиши, як хочеш, але обов’язково додай: «На ремонт класу він грошей більше не дасть!»

 * * *

 Громадянине Петров, я сподіваюся, вас не дуже втомив допит?

— Та що ви! Я ж одружений уже двадцять років!

 * * *

 А ви кажете, держава не допомагає малому підприємництву. Завдяки таким дорогам шиномонтажнi пiдприємства отримали прибуток на 10 років уперед.

 * * *

 — Ви стверджуєте, що не повідомляли про зникнення кредитної картки, тому що злодій витрачав набагато менше за вашу дружину?

— Саме так, ваша честь.

— Тоді навіщо ж ви все-таки повідомили зараз?

— Схоже, картку знайшла дружина злодія!

**

— Ви знаєте, чому в «Запорожця» багажник спереду?

— Тому що на такій швидкості за речами треба дивитися.

 * * *

 Сусід винен мені сто гривень, тепер о першій годині ночі можна кричати скільки хочеш — ніхто не прийде.

 * * *

 — Лікар зустрічає свого давнього пацієнта:

— Ви на рідкість добре виглядаєте! Як ваша виразка?

— Поїхала на все літо до матері.

 * * *

 — Уявляєш, сусідка купила такий самий костюм, як я!

— І що ти тепер робитимеш?

— Думаю: купувати новий костюм чи переїжджати в інший будинок.

**

Жебрак просить милостиню. Підходить Ісаак, дає одну гривню і каже:

— Вибач, учора я одружився, тепер у мене дружина і теща, тому я не можу дати тобі дві гривні.

Жебрак схоплюється і кричить на всю вулицю:

— Подивіться на нього, вчора тільки одружився, а сьогодні я вже повинен його сім’ю годувати!

 * * *

 Захворів мільйонер, родичі зібралися біля ліжка хворого:

— Скажіть, лiкарю, надія є?

— Ніякої! У нього звичайна застуда.

 * * *

Вовочка рвав яблука в садку в сусіда, той його помітив:

— Хуліган, зараз я тобі покажу, як красти!

— Дякую, дядьку Михайле, а то мене вже другий раз ловлять.

**

Оголошення в одеському трамваї:
— Громадяни, не колупайте сидіння, діамантiв там немає.

**

Один підприємець цікавиться в іншого:

— Як тобі вдалося домогтися того, що твої співробітники ніколи не запізнюються?

— Дуже просто: в мене працює 30 людей, а місць для паркування — 20.

 * * *

 Маленький хлопчик запитує в тата:

— Звідки в нас стільки грошей?

— У мене є чарівна паличка, махнеш раз — з’являться сто доларів, махнеш другий — ще сто!

Уранці син каже батькові:

— Ти навіщо мене обманюєш, я твоєю чарівної паличкою всю ніч махав — нічого не з’явилося!

— Коли махаєш паличкою, треба говорити чарівні слова!

— Крібле, крабле, бумс?

— Ні — покажiть ваші права!

 * * *

 — Чи є у вас що-небудь з психології виховання для дітей від 5 до 12 років?

— Ремінь солдатський, шкіряний, у хорошому стані.

 


Повернутися
01.07.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.