Україною крокує «золотий» шафран

Торік  в Херсонській області фермери заклали під шафран перші експериментальні площі.

 Вирощування пряно-ароматичних трав, які користуються високим попитом на світовому ринку, на півдні України підтримав тоді міжнародний проект UHBDP. Фермерам допомогли підготувати тестове поле площею 0,5 гектара.

 Сергій Потапов, менеджер iз розвитку плодоовочевого бізнесу проекту UHBDP, пояснював сенс таких проектів так: «Українські овочівники шукають вигідні ніші. Проект UHBDP під час соціологічного опитування агропідприємців виявив, що в Каховці 29 фермерів хочуть вирощувати шафран. Посадили тестове поле. Навесні очікуємо результат».

 Очевидно, результат для херсонських експериментаторів виявився вдалим.

 Цього року заробляти на найдорожчій у світі спеції вирішили вже і в селі Любимівка — просто на городах, які перетворилися на експериментальні ділянки.

 Місцевий фермер Олег Демченко одним із перших уже влітку минулого року на п’яти сотках висадив цибулини, а в листопаді, коли крокуси зацвіли, зібрав урожай — 250 грамів «червоних рилець».

 «Зібрав, висушив — і все, приправа готова, — розповів журналістам.

 — Її недарма називають королевою спецій: в Україні за один грам платять п’ять доларів, а на світовому ринку дорожче. Тому теоретично на невеликій грядці можна заробити кілька десятків тисяч гривень. Із помідорів такий прибуток не отримаєш».

 Фермер каже, що вирощувати шафранові крокуси нескладно: цибулинки висаджуєш в червні-липні, а в жовтні-листопаді з’являються квіти. Цвітуть тільки 10-15 днів.

 Чим швидше збереш і висушиш урожай, там краще буде якість королівської приправи, яка впливає на ціну.

 Двоє людей вручну можуть у спокійному режимі зібрати урожай iз двадцяти соток. Посадковий матеріал Демченки брали у місцевої українсько-шведської подружньої пари, яка свого часу завезла екзотичні цибулинки в Любимівку для себе, а потім і на продаж.

 Шафран виявився невибагливим, посухостійким.

 Правда, кілограм посадкового матеріалу коштує 4,5 євро. Але, за підрахунками херсонського фермера, витрати повністю окуповуються через два роки.

 З його слів, щоб виростити і зібрати кілограм червоних рилець, треба затратити в середньому 350 робочих годин.

 Першого сезону з одногектарної плантації збирають у середньому майже чотири кілограми врожаю, а в наступні — від восьми до шістнадцяти.

 

За кілограм королівської присмаки платять півтори — дві з половиною тисячі євро. Зараз великого попиту на королівську спецію в Україні немає, бо бізнес цей новий.

 Олег Демченко переконаний, що чим більше буде пропозицій, тим швидше зростатиме попит. Тим паче що продавати можна не тільки приправу, яка, до речі, не псується до десяти років, а й посадковий матеріал.

 А чутки про вигідну нішеву культуру поширюються швидко: недавно он уже й телесюжет по «1+1» промайнув.

 Звісно, промислове виробництво поки що фермерам не по кишені. Шафран на старті виробництва — таки дуже дорога спеція. І в його міжнародних інвесторів свої економічні розрахунки.

 «Проект UHBDP може тільки частково підтримувати таке високовартісне виробництво українських фермерів. Шафран вимагає інвестицій в обсязі 27 тисяч євро на гектар. Зростає сім років. З гектара зазвичай отримують 10 кілограмів шафрану. Вартість одного кілограма на світовому ринку становить 3-7 тисяч євро», — назвав свої цифри Сергій Потапов.

У шафранових крокусів найцінніше — «червоні рильця». Їх акуратно відокремлюють і сушать.

 Квіти на одному місці культивують до восьми років, коли щосезону урожай збільшується.

 У світі зараз виробляють лише 320 тонн таких спецій, переважно в Ірані (300 тонн) і Афганістані. А тепер шафранові крокуси вже другий рік освоюють і поля Херсонщини.

Джерело: www.umoloda.kiev.ua


Повернутися
01.07.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...