Україною крокує «золотий» шафран

Торік  в Херсонській області фермери заклали під шафран перші експериментальні площі.

 Вирощування пряно-ароматичних трав, які користуються високим попитом на світовому ринку, на півдні України підтримав тоді міжнародний проект UHBDP. Фермерам допомогли підготувати тестове поле площею 0,5 гектара.

 Сергій Потапов, менеджер iз розвитку плодоовочевого бізнесу проекту UHBDP, пояснював сенс таких проектів так: «Українські овочівники шукають вигідні ніші. Проект UHBDP під час соціологічного опитування агропідприємців виявив, що в Каховці 29 фермерів хочуть вирощувати шафран. Посадили тестове поле. Навесні очікуємо результат».

 Очевидно, результат для херсонських експериментаторів виявився вдалим.

 Цього року заробляти на найдорожчій у світі спеції вирішили вже і в селі Любимівка — просто на городах, які перетворилися на експериментальні ділянки.

 Місцевий фермер Олег Демченко одним із перших уже влітку минулого року на п’яти сотках висадив цибулини, а в листопаді, коли крокуси зацвіли, зібрав урожай — 250 грамів «червоних рилець».

 «Зібрав, висушив — і все, приправа готова, — розповів журналістам.

 — Її недарма називають королевою спецій: в Україні за один грам платять п’ять доларів, а на світовому ринку дорожче. Тому теоретично на невеликій грядці можна заробити кілька десятків тисяч гривень. Із помідорів такий прибуток не отримаєш».

 Фермер каже, що вирощувати шафранові крокуси нескладно: цибулинки висаджуєш в червні-липні, а в жовтні-листопаді з’являються квіти. Цвітуть тільки 10-15 днів.

 Чим швидше збереш і висушиш урожай, там краще буде якість королівської приправи, яка впливає на ціну.

 Двоє людей вручну можуть у спокійному режимі зібрати урожай iз двадцяти соток. Посадковий матеріал Демченки брали у місцевої українсько-шведської подружньої пари, яка свого часу завезла екзотичні цибулинки в Любимівку для себе, а потім і на продаж.

 Шафран виявився невибагливим, посухостійким.

 Правда, кілограм посадкового матеріалу коштує 4,5 євро. Але, за підрахунками херсонського фермера, витрати повністю окуповуються через два роки.

 З його слів, щоб виростити і зібрати кілограм червоних рилець, треба затратити в середньому 350 робочих годин.

 Першого сезону з одногектарної плантації збирають у середньому майже чотири кілограми врожаю, а в наступні — від восьми до шістнадцяти.

 

За кілограм королівської присмаки платять півтори — дві з половиною тисячі євро. Зараз великого попиту на королівську спецію в Україні немає, бо бізнес цей новий.

 Олег Демченко переконаний, що чим більше буде пропозицій, тим швидше зростатиме попит. Тим паче що продавати можна не тільки приправу, яка, до речі, не псується до десяти років, а й посадковий матеріал.

 А чутки про вигідну нішеву культуру поширюються швидко: недавно он уже й телесюжет по «1+1» промайнув.

 Звісно, промислове виробництво поки що фермерам не по кишені. Шафран на старті виробництва — таки дуже дорога спеція. І в його міжнародних інвесторів свої економічні розрахунки.

 «Проект UHBDP може тільки частково підтримувати таке високовартісне виробництво українських фермерів. Шафран вимагає інвестицій в обсязі 27 тисяч євро на гектар. Зростає сім років. З гектара зазвичай отримують 10 кілограмів шафрану. Вартість одного кілограма на світовому ринку становить 3-7 тисяч євро», — назвав свої цифри Сергій Потапов.

У шафранових крокусів найцінніше — «червоні рильця». Їх акуратно відокремлюють і сушать.

 Квіти на одному місці культивують до восьми років, коли щосезону урожай збільшується.

 У світі зараз виробляють лише 320 тонн таких спецій, переважно в Ірані (300 тонн) і Афганістані. А тепер шафранові крокуси вже другий рік освоюють і поля Херсонщини.

Джерело: www.umoloda.kiev.ua


Повернутися
01.07.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…