Анекдоти № 13

Суддя звертається до тещі, яка вкрала в магазині персики:

– Що ви вкрали у продуктовому магазині?

– Банку з персиками.

– І скільки персиків там було?

– Шість штук.

– Так от, я засуджую вас до шести днів тюремного ув’язнення!

Із залу чути голос зятя:

– Вона там ще й банку зеленого горошку вкрала!

***

Молода випускниця сільгоспакадемії серед поля кабачків каже у повному здивуванні:

– Все про кабачки знаю: як ростуть, як цвітуть, як плодоносять... Але як ікру метають?

***

– Чому вас не влаштовує президент?

– Важко знайти роботу, не маючи досвіду, ціни ростуть, квартплата також.

– А в 90-ті краще було?

– Жодних проблем. У дитсадку поснідав, погрався і спати.

***

Пологовий будинок, медсестра:

– Молодий тато! Стрибайте, у вас трійня!

Той після короткої паузи:

– Стрибати? А сенс? Перший поверх.

***

Помер чоловік і потрапив до раю. Живе – не сумує. Раптом через рай мчать чорти у колісниці і кричать:

– Поїхали з нами, в нас і випивка, і дівчата, всі спокуси на вибір, усе чого забажаєш!

Чоловік пішов до Бога:

– Боже, пусти мене до пекла на екскурсію!

– Та навіщо тобі це? Тобі чогось бракує?

– Та ні! Просто цікаво глянути.

Бог дав йому дозвіл на три дні. Чоловік повернувся, сповнений вражень. За якийсь час знову чорти їдуть раєм і знову запрошують. Відпросився, повернувся – задоволений. Після кількох поїздок, чоловік, поміркувавши, прийшов до Бога:

– Господи! Відпусти мене до пекла назавжди.

– Ти впевнений?

– Так.

Відпустив його Бог. Чоловік зібрався, приїхав до пекла, а його – у смолу.

– Хлопці, та ви чого, це ж я, ви зі мною пили!

– А ти не плутай туризм з еміграцією.

***

- Лікарю, мені щоночі сняться миші, вони в футбол грають, що робити?

- Ось вам таблетки, вип’єте і все сьогодні пройде!

- А можна я завтра вип’ю?

- А чому завтра?

- А сьогодні фінал.

***

Лев впав у яму, вибратися не може.

На дереві мавпа стрибає та говорить:

– Так тобі й треба, кішка драна! Твої кігті підуть на намиста, зуби на сувеніри, шкуру на килимок!

Гілка обламалася, мавпа впала до лева і каже:

–  Льова, ти не повіриш! Спустилася вибачитись!

***

- Будеш сухе вино?

- А що тут думати. Насипай!

***

Дзвінок о четвертій ранку:

- Алло! А у вас стадо оленів не пробігало?

Спокійна відповідь:

- А ви що, відстали?

 

Повернутися
23.04.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.