На гостину — до « Братини»!

У понеділок, 5 червня, в урочищі Данилова гора неподалік села Стіжок, що на Шумщині, відбувся традиційний  XII мистецько-краєзнавчий фестиваль “Братина”. Ну, власне, як, відбувся — відспівав, відтанцював, відшумів, віддзвенів святковим дзвоном та брязкотом лицарських мечей…  А усе це почути-побачити, місцевими смаколиками поласувати, під запальні ритми гурту “Моторролла” повідриватися зібралося кілька тисяч люду з усіх куточків нашої області — поціновувачі та майстри фольклору, народних ремесел, української пісні, а також літератори, історики, політики…  На території фесту діяло також містечко майстрів та ярмарок фольклору і ремесел: «себе показати,  людей порозважати»  на «Братину» приїхали майже сорок мистецьких колективів з Тернопільщини, Рівненщини, Хмельниччини, Волині та Києва.

«Братина» — не просто фестиваль, а захід, який має цікаві традиції і дуже символічну назву. Нагадаємо, назва фестивалю “Братина” походить від слова, яким у княжу добу називали чашу із двома ручками. Чашу часто використовували у військових походах і вона символізувала перемир’я, адже, аби напитися із такого кухля, воїн повинен був відкласти меча…А на місці, де, власне, відбувається фестивальне дійство,  колись було укріплене місто Данила Галицького, яке не здолав хан Батий. Як зазначив голова тернопільської облдержадміністрації Степан Барна, котрий теж завітав на свято, «Братина» об’єднала людей з різних областей України на землі, де творилася історія українського народу та його самобутність. «Тернопільський край унікальний і гідний претендувати на звання культурно-мистецької столиці України, адже саме тут найбільше духовних центрів, замків і таких масштабних фестивалів як «Братина». Дійство стало традиційним та об’єднує навколо себе багато людей», – зазначив очільник Тернопілля.


Повернутися
01.07.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…