На гостину — до « Братини»!

У понеділок, 5 червня, в урочищі Данилова гора неподалік села Стіжок, що на Шумщині, відбувся традиційний  XII мистецько-краєзнавчий фестиваль “Братина”. Ну, власне, як, відбувся — відспівав, відтанцював, відшумів, віддзвенів святковим дзвоном та брязкотом лицарських мечей…  А усе це почути-побачити, місцевими смаколиками поласувати, під запальні ритми гурту “Моторролла” повідриватися зібралося кілька тисяч люду з усіх куточків нашої області — поціновувачі та майстри фольклору, народних ремесел, української пісні, а також літератори, історики, політики…  На території фесту діяло також містечко майстрів та ярмарок фольклору і ремесел: «себе показати,  людей порозважати»  на «Братину» приїхали майже сорок мистецьких колективів з Тернопільщини, Рівненщини, Хмельниччини, Волині та Києва.

«Братина» — не просто фестиваль, а захід, який має цікаві традиції і дуже символічну назву. Нагадаємо, назва фестивалю “Братина” походить від слова, яким у княжу добу називали чашу із двома ручками. Чашу часто використовували у військових походах і вона символізувала перемир’я, адже, аби напитися із такого кухля, воїн повинен був відкласти меча…А на місці, де, власне, відбувається фестивальне дійство,  колись було укріплене місто Данила Галицького, яке не здолав хан Батий. Як зазначив голова тернопільської облдержадміністрації Степан Барна, котрий теж завітав на свято, «Братина» об’єднала людей з різних областей України на землі, де творилася історія українського народу та його самобутність. «Тернопільський край унікальний і гідний претендувати на звання культурно-мистецької столиці України, адже саме тут найбільше духовних центрів, замків і таких масштабних фестивалів як «Братина». Дійство стало традиційним та об’єднує навколо себе багато людей», – зазначив очільник Тернопілля.


Повернутися
01.07.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.