Аграрна Тернопільщина: ставка на горох

Часник, горох, українська лохина, вишня, горіх довгий час їх зараховували до нішевих культур, тобто другорядних. Якщо часникові плантації рідкість на полях та земельних наділах фермерів, приватних землевласників, селян- одноосібників. Про вирощування  його у масових масштабах у потужних холдингах, корпораціях, середніх та дрібних сільгосппідприємствах мови йти не може. Ось  посіви гороху збільшуються  в усіх формах власності господарювання системи виробництва продовольства і продуктів харчування країни. У 2016 році при прогнозі 182 тисячі гектарів українські фермери та аграрії посіяли 239 тис. га, що на 33 відсотки більше запланованих площ.

На сьогодні частка українського гороху надсвітовому ринку менша за один відсоток. Торік експортовано 359 тис. тонн гороху на суму 106,5 тис доларів США. Основними імпортерами виступили Індія, 41 % поставок, а також Пакистан і Туреччина.

Аграрії посіяли, за словами головного спеціаліста департаменту агропромислового розвитку і продовольства Тернопільської ОДА Марії Дерманської понад 9 тисяч гектарів, що також значно більше, ніж торік. На провідні ролі крім зернових, а багатьох фермерських господарствах прописався саме горох. Культура і фінансова  й агрономічно вигідна. Щороку найбільше її сіють корпорації «Агропродсервіс», ПП «Агрон» Тернопільського району та інших  агропідприємствах області. Він третій, опісля озимого ячменю і ріпаку в збиральному жнивному конвеєрі. Горох має попит як на внутрішньому, так на зовнішніх ринках Європи, Азії та Близького Сходу.

    Джерело:  http://www.tenews.org.ua


Повернутися
01.07.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...