Аграрна Тернопільщина: ставка на горох

Часник, горох, українська лохина, вишня, горіх довгий час їх зараховували до нішевих культур, тобто другорядних. Якщо часникові плантації рідкість на полях та земельних наділах фермерів, приватних землевласників, селян- одноосібників. Про вирощування  його у масових масштабах у потужних холдингах, корпораціях, середніх та дрібних сільгосппідприємствах мови йти не може. Ось  посіви гороху збільшуються  в усіх формах власності господарювання системи виробництва продовольства і продуктів харчування країни. У 2016 році при прогнозі 182 тисячі гектарів українські фермери та аграрії посіяли 239 тис. га, що на 33 відсотки більше запланованих площ.

На сьогодні частка українського гороху надсвітовому ринку менша за один відсоток. Торік експортовано 359 тис. тонн гороху на суму 106,5 тис доларів США. Основними імпортерами виступили Індія, 41 % поставок, а також Пакистан і Туреччина.

Аграрії посіяли, за словами головного спеціаліста департаменту агропромислового розвитку і продовольства Тернопільської ОДА Марії Дерманської понад 9 тисяч гектарів, що також значно більше, ніж торік. На провідні ролі крім зернових, а багатьох фермерських господарствах прописався саме горох. Культура і фінансова  й агрономічно вигідна. Щороку найбільше її сіють корпорації «Агропродсервіс», ПП «Агрон» Тернопільського району та інших  агропідприємствах області. Він третій, опісля озимого ячменю і ріпаку в збиральному жнивному конвеєрі. Горох має попит як на внутрішньому, так на зовнішніх ринках Європи, Азії та Близького Сходу.

    Джерело:  http://www.tenews.org.ua


Повернутися
01.07.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.