ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №117

Жили-були чотири особи, яких звали Кожен, Хтось, Будь-хто і Ніхто. І їм треба було виконати важливу роботу. Кожен був впевнений, що Хтось її зробить. Будь-хто міг її зробити, але Ніхто не брався….

 Термін «командна гра», який «прибився» до нас із світу спорту, давно вже вийшов далеко за його межі і стосується практично усіх сфер нашого життя. В сім’ї та в роботі, в навчанні та в бізнесі нині вкрай важливе вміння бути «командним гравцем». І не лише тому, що  «одна голова - добре, а дві – краще».  Навіть зважаючи на той факт, що нині завдяки розвитку технологій люди мають більше можливостей працювати дистанційно або самостійно, працювати без залучення команди здатні лише роботи. І, щоб не перетворитися на них, нам потрібна команда…

   Робота в команді – це робота у просторі стосунків, необхідність працювати пліч-о-пліч, взаємодіяти, спілкуватися, координувати рішення та дії, ділити невдачі та успіхи… 

У своїй випускній промові з нагоди закінчення Гарварду Марк Цукерберг розповів історію про те, як Джон Кеннеді відвідав космічний центр NASA. Він побачив прибиральника зі шваброю, підійшов і запитав, чим той займається. Прибиральник відповів: «Пане президенте, я допомагаю доставити людину на Місяць».
Робота в команді, яку усвідомлюють як спільну мету, завжди дасть результат...


Повернутися
18.06.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.