ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №117

Жили-були чотири особи, яких звали Кожен, Хтось, Будь-хто і Ніхто. І їм треба було виконати важливу роботу. Кожен був впевнений, що Хтось її зробить. Будь-хто міг її зробити, але Ніхто не брався….

 Термін «командна гра», який «прибився» до нас із світу спорту, давно вже вийшов далеко за його межі і стосується практично усіх сфер нашого життя. В сім’ї та в роботі, в навчанні та в бізнесі нині вкрай важливе вміння бути «командним гравцем». І не лише тому, що  «одна голова - добре, а дві – краще».  Навіть зважаючи на той факт, що нині завдяки розвитку технологій люди мають більше можливостей працювати дистанційно або самостійно, працювати без залучення команди здатні лише роботи. І, щоб не перетворитися на них, нам потрібна команда…

   Робота в команді – це робота у просторі стосунків, необхідність працювати пліч-о-пліч, взаємодіяти, спілкуватися, координувати рішення та дії, ділити невдачі та успіхи… 

У своїй випускній промові з нагоди закінчення Гарварду Марк Цукерберг розповів історію про те, як Джон Кеннеді відвідав космічний центр NASA. Він побачив прибиральника зі шваброю, підійшов і запитав, чим той займається. Прибиральник відповів: «Пане президенте, я допомагаю доставити людину на Місяць».
Робота в команді, яку усвідомлюють як спільну мету, завжди дасть результат...


Повернутися
18.06.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.