Анекдоти

***

Приходить тернополянин на виборчу дільницю, стає і починає мовчки спостерігати. Через деякий час до нього, природно, підходять і запитують:

— А ви чому не голосуєте?

— А я політично сліпо-глухий.

— ?!

— Розумієте, я ніяк не бачу того, про що чую, і ніколи не чую про те, що постійно бачу...

***

Український парадокс: ці руки нічого не крали, але все пропало!

***

Запитують тернополянина:

— Як живете?

— Як на кораблі.

— Як це?

— Велика перспектива, нудить і нема куди вийти.

***

Скупий платить двічі, тупий платить тричі, лох платить постійно.

***

Президент вміє переконувати. Так, потрібно економити електроенергію. І тепер коли Президента показують по телевізору, я вимикаю телевізор, щоб даремно не витрачати електроенергію.

***

— Я хочу дізнатися історію своєї родини, але не знаю, з чого почати.

—   Спробуйте висунути свою кандидатуру на виборах.

***

 Якщо до темного минулого додати світле майбутнє і поділити навпіл, то вийде сіре сьогодення.

***

Напередодні виборів політики починають так інтенсивно любити Батьківщину, що це схоже на групове згвалтування.

***

Кожен день о 6 ранку слухайте по-українськи радіозвіт про епідеміологічну ситуацію "Ще не вмерла Україна".

***

— Що таке виборча пам’ять?

— Це коли кандидат у депутати пам’ятає про свої обіцянки виборцям до того моменту, поки його не обрали.

***

Гороскоп сповістив, що я маю сьогодні випити. Хто я такий, щоб сперечатися із зірками?

**

Усі даішники запитують: «Ти пив?» Хоч один би запитав: «Ти їв?»

**

Шоколад виготовляють із какао-бобів, боби — овочі, цукор виготовляють із буряку, буряк — овоч, тож шоколад — це теж овоч, а овочі корисні для здоров’я.

 * * *

 — Сарочко, скільки ви важите?

— В окулярах 120 кг.

— А без окулярів?

— Без окулярів я не бачу ваги.

 * * *

— Я була сліпою та глухою, коли виходила за тебе заміж.

— От бачиш, від скількох хвороб я тебе вилікував.

 * * *

 Запитання до рекламників крему:

— Я кілька днів втирала в обличчя крем від зморшок. Скажіть, як тепер мені позбутися мозолів на руках?

* * *

 Жінка отримала страшні опіки. Потрібна була пересадка шкіри.

Шкіру свою, природно, пожертвував чоловік. А на обличчя їй пішла шкіра з сідниць, як найгладкiша. Дивиться вона в дзеркало і каже:

— Любий, я навіть не знаю, як тобі дякувати.

— Не варто. Я за все був винагороджений, коли побачив, як теща цілує тебе в щічку!

**

Армійський підрозділ окопується. Рабинович теж риє собі стрілецький окоп, глибина його майже два метри, але боєць не зупиняється. Підходить майор і запитує:

— Рабиновичу, навіщо так глибоко копати? Ви ж не побачите ворога!

— Ви думаєте, мені так цікаво на нього дивитися?

 * * *

 Дуже повна жінка дзвонить у фірму зi схуднення:

— Скажіть, а ваша фірма дійсно гарантує схуднення за короткий термін?

— Так.

— Рiч у тiм, що мені чоловік зробив чудовий подарунок, а я не можу в нього влізти.

— Ми гарантуємо, що через два місяці ви зможете надіти вашу нову сукню.

— До чого тут сукня? Чоловік подарував мені машину.

**

Етапи життя єврейської жінки: хвора, дуже хвора, смертельно хвора, вдова.

**

— Як ти заробляєш на життя?

— Заробляю тим, що пишу.

— І що ж ти пишеш?

— Я пишу своїм батькам, щоб вислали грошi.

 * * *

 Як у мене чоловiк переночував — так усi сусіди в курсі, а як квартиру обікрали — так усi міцно спали.

 * * *

 Щоб дружина не знайшла мою заначку, я зберігаю її у правiй нижнiй кишені її сумочки.

 * * *

 — Сидоров, чому ти три днi не був на роботі?

— Я ходив на полювання, а кабан мене на дерево загнав. Три дні довелося сидіти на дереві.

— А як же ти весь цей час харчувався?

— Дружина їжу приносила.


Повернутися
04.06.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.