Бункер бригади Больцано – оновлений і урочисто відкритий

24 травня поблизу села Бурканів Теребовлянського району урочисто відкрили відновлений бункер бригади Больцано – укріплений пункт австрійської армії та українських січових стрільців часів Першої світової війни.

Ініціатива відновлення бункера належить групі ентузіастів з Тернополя на чолі з істориком та краєзнавцем Сергієм Ткачовим, і ідею підтримала Теребовлянська райдержадміністрація. Саме за її сприяння минулого року розпочато роботи з реконструкції оборонної споруди, які завершено навесні цього року. Урочистості розпочалися з молитви, - повідомляє сайт ТОДА.

 «Бункер бригади Больцано є визначним історичним місцем, свідком боротьби українських січових стрільців і прикладом для наслідування для майбутніх поколінь. Аналогів бункеру Больцано в Україні не має», - зазначив заступник голови Тернопільської ОДА Юрій Юрик.

Також за задумом керівництва облдержадміністрації, фортифікаційна споруда в Бурканові в майбутньому має стати базовим табором для військово-патріотичного вишколу молоді.

«Ми маємо бути гідними великої слави героїв України. Особливо зараз, коли на сході йдуть бої за незалежність нашої держави. Тому приклад січових стрільців має підносити патріотичних дух у молоді, надихати на подвиги та перемогу. Важливо, аби молодь знала, що наші попередники свідомо вмирали, щоб ми жили у вільній державі. Нехай пам’ять про славетний легіон українських січових стрільців завжди живе у наших серцях і дає нам сили боронити Україну від ворога», - сказав голова Теребовлянської РДА  Юрій Ништа.

Про діяльність січових стрільців на теренах Теребовлянщин присутнім розповів дослідник історії нашого краю Сергій Ткачов.

На базі укріпленого пункту відкрито форт-музей січових стрільців, який після урочистої частини оглянули усі бажаючі. За допомогою повноколірних банерів-розтяжок можна дізнатися про бойовий шлях легіону УСС та інших військових частин, пов’язаних з боями за Бурканівський укріпрайон, а також про події на Тернопільщині у роки Першої світової війни.

За словами Юрія Ништи та Сергія Ткачова, ідея створення такого музею хороша як з історичної точки зору, так і з суто туристичної. Бункер бригади Больцано розташований за п’ять кілометрів від Зарваниці, неподалік дороги, якою до Марійського духовного центру УГКЦ упродовж року йдуть численні прочани та туристи, відтак може стати ще одним цікавим туристичним об’єктом на маршруті до відомого духовного центру.

До речі

Бункер бригади Больцано Бурканівського укріпленого району австро-угорської армії створювався упродовж восьми місяців 1915-1916 років та відігравав важливу роль у боях на лінії ріки Стрипа. Вісім місяців австро-угорські війська та усусуси укріплювали правий берег Стрипи і створили так званий Бурканівський укріпрайон. Свого часу його навіть відвідував кайзер Німеччини Вільгельм ІІ. Нині від нього залишився напівзруйнований командний пункт 132-ої піхотної бригади під назвою “Бригада Больцано” (такий напис латиною можна побачити і на стінах бункера — назва дана за прізвищем командира тієї бригади, оберста, тобто полковника Больцано). Збереглося навіть фото 1917 року даного бункера, який вигляд він тоді мав — завдяки відомому українському фортифікаційнику Максиму Ющенку “Володарському”.

До слова, бої під Стрипою пов’язані з кількома відомими історичними постатями. Так, неподалік Бурканова перебував український поет Роман Купчинський. Тут він написав кілька віршів, які потім стали відомими стрілецькими піснями.

У боях в районі Стрипи брав участь Петро Франко, син славетного українського письменника Івана Франка. Ще одна цікава особливість – у боях над Стрипою у 1915 році брала участь Жіноча чота легіону Українських січових стрільців. У битві під Семиківцями Жіночою чотою УСС керувала хорунжа Софія Галечко, перша українська жінка-офіцер.


Повернутися
26.05.2017
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.