Бункер бригади Больцано – оновлений і урочисто відкритий

24 травня поблизу села Бурканів Теребовлянського району урочисто відкрили відновлений бункер бригади Больцано – укріплений пункт австрійської армії та українських січових стрільців часів Першої світової війни.

Ініціатива відновлення бункера належить групі ентузіастів з Тернополя на чолі з істориком та краєзнавцем Сергієм Ткачовим, і ідею підтримала Теребовлянська райдержадміністрація. Саме за її сприяння минулого року розпочато роботи з реконструкції оборонної споруди, які завершено навесні цього року. Урочистості розпочалися з молитви, - повідомляє сайт ТОДА.

 «Бункер бригади Больцано є визначним історичним місцем, свідком боротьби українських січових стрільців і прикладом для наслідування для майбутніх поколінь. Аналогів бункеру Больцано в Україні не має», - зазначив заступник голови Тернопільської ОДА Юрій Юрик.

Також за задумом керівництва облдержадміністрації, фортифікаційна споруда в Бурканові в майбутньому має стати базовим табором для військово-патріотичного вишколу молоді.

«Ми маємо бути гідними великої слави героїв України. Особливо зараз, коли на сході йдуть бої за незалежність нашої держави. Тому приклад січових стрільців має підносити патріотичних дух у молоді, надихати на подвиги та перемогу. Важливо, аби молодь знала, що наші попередники свідомо вмирали, щоб ми жили у вільній державі. Нехай пам’ять про славетний легіон українських січових стрільців завжди живе у наших серцях і дає нам сили боронити Україну від ворога», - сказав голова Теребовлянської РДА  Юрій Ништа.

Про діяльність січових стрільців на теренах Теребовлянщин присутнім розповів дослідник історії нашого краю Сергій Ткачов.

На базі укріпленого пункту відкрито форт-музей січових стрільців, який після урочистої частини оглянули усі бажаючі. За допомогою повноколірних банерів-розтяжок можна дізнатися про бойовий шлях легіону УСС та інших військових частин, пов’язаних з боями за Бурканівський укріпрайон, а також про події на Тернопільщині у роки Першої світової війни.

За словами Юрія Ништи та Сергія Ткачова, ідея створення такого музею хороша як з історичної точки зору, так і з суто туристичної. Бункер бригади Больцано розташований за п’ять кілометрів від Зарваниці, неподалік дороги, якою до Марійського духовного центру УГКЦ упродовж року йдуть численні прочани та туристи, відтак може стати ще одним цікавим туристичним об’єктом на маршруті до відомого духовного центру.

До речі

Бункер бригади Больцано Бурканівського укріпленого району австро-угорської армії створювався упродовж восьми місяців 1915-1916 років та відігравав важливу роль у боях на лінії ріки Стрипа. Вісім місяців австро-угорські війська та усусуси укріплювали правий берег Стрипи і створили так званий Бурканівський укріпрайон. Свого часу його навіть відвідував кайзер Німеччини Вільгельм ІІ. Нині від нього залишився напівзруйнований командний пункт 132-ої піхотної бригади під назвою “Бригада Больцано” (такий напис латиною можна побачити і на стінах бункера — назва дана за прізвищем командира тієї бригади, оберста, тобто полковника Больцано). Збереглося навіть фото 1917 року даного бункера, який вигляд він тоді мав — завдяки відомому українському фортифікаційнику Максиму Ющенку “Володарському”.

До слова, бої під Стрипою пов’язані з кількома відомими історичними постатями. Так, неподалік Бурканова перебував український поет Роман Купчинський. Тут він написав кілька віршів, які потім стали відомими стрілецькими піснями.

У боях в районі Стрипи брав участь Петро Франко, син славетного українського письменника Івана Франка. Ще одна цікава особливість – у боях над Стрипою у 1915 році брала участь Жіноча чота легіону Українських січових стрільців. У битві під Семиківцями Жіночою чотою УСС керувала хорунжа Софія Галечко, перша українська жінка-офіцер.


Повернутися
26.05.2017
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.