Бункер бригади Больцано – оновлений і урочисто відкритий

24 травня поблизу села Бурканів Теребовлянського району урочисто відкрили відновлений бункер бригади Больцано – укріплений пункт австрійської армії та українських січових стрільців часів Першої світової війни.

Ініціатива відновлення бункера належить групі ентузіастів з Тернополя на чолі з істориком та краєзнавцем Сергієм Ткачовим, і ідею підтримала Теребовлянська райдержадміністрація. Саме за її сприяння минулого року розпочато роботи з реконструкції оборонної споруди, які завершено навесні цього року. Урочистості розпочалися з молитви, - повідомляє сайт ТОДА.

 «Бункер бригади Больцано є визначним історичним місцем, свідком боротьби українських січових стрільців і прикладом для наслідування для майбутніх поколінь. Аналогів бункеру Больцано в Україні не має», - зазначив заступник голови Тернопільської ОДА Юрій Юрик.

Також за задумом керівництва облдержадміністрації, фортифікаційна споруда в Бурканові в майбутньому має стати базовим табором для військово-патріотичного вишколу молоді.

«Ми маємо бути гідними великої слави героїв України. Особливо зараз, коли на сході йдуть бої за незалежність нашої держави. Тому приклад січових стрільців має підносити патріотичних дух у молоді, надихати на подвиги та перемогу. Важливо, аби молодь знала, що наші попередники свідомо вмирали, щоб ми жили у вільній державі. Нехай пам’ять про славетний легіон українських січових стрільців завжди живе у наших серцях і дає нам сили боронити Україну від ворога», - сказав голова Теребовлянської РДА  Юрій Ништа.

Про діяльність січових стрільців на теренах Теребовлянщин присутнім розповів дослідник історії нашого краю Сергій Ткачов.

На базі укріпленого пункту відкрито форт-музей січових стрільців, який після урочистої частини оглянули усі бажаючі. За допомогою повноколірних банерів-розтяжок можна дізнатися про бойовий шлях легіону УСС та інших військових частин, пов’язаних з боями за Бурканівський укріпрайон, а також про події на Тернопільщині у роки Першої світової війни.

За словами Юрія Ништи та Сергія Ткачова, ідея створення такого музею хороша як з історичної точки зору, так і з суто туристичної. Бункер бригади Больцано розташований за п’ять кілометрів від Зарваниці, неподалік дороги, якою до Марійського духовного центру УГКЦ упродовж року йдуть численні прочани та туристи, відтак може стати ще одним цікавим туристичним об’єктом на маршруті до відомого духовного центру.

До речі

Бункер бригади Больцано Бурканівського укріпленого району австро-угорської армії створювався упродовж восьми місяців 1915-1916 років та відігравав важливу роль у боях на лінії ріки Стрипа. Вісім місяців австро-угорські війська та усусуси укріплювали правий берег Стрипи і створили так званий Бурканівський укріпрайон. Свого часу його навіть відвідував кайзер Німеччини Вільгельм ІІ. Нині від нього залишився напівзруйнований командний пункт 132-ої піхотної бригади під назвою “Бригада Больцано” (такий напис латиною можна побачити і на стінах бункера — назва дана за прізвищем командира тієї бригади, оберста, тобто полковника Больцано). Збереглося навіть фото 1917 року даного бункера, який вигляд він тоді мав — завдяки відомому українському фортифікаційнику Максиму Ющенку “Володарському”.

До слова, бої під Стрипою пов’язані з кількома відомими історичними постатями. Так, неподалік Бурканова перебував український поет Роман Купчинський. Тут він написав кілька віршів, які потім стали відомими стрілецькими піснями.

У боях в районі Стрипи брав участь Петро Франко, син славетного українського письменника Івана Франка. Ще одна цікава особливість – у боях над Стрипою у 1915 році брала участь Жіноча чота легіону Українських січових стрільців. У битві під Семиківцями Жіночою чотою УСС керувала хорунжа Софія Галечко, перша українська жінка-офіцер.


Повернутися
26.05.2017
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Люди діляться на багатих і бідних. При цьому і багатство, і бідність є випробуванням. Проте бідність — більш легкий, зручний хрест,  у той час як багатство — більш важкий. Науковці говорять навіть про гедонізм бідних — їм властиве переживання катарсису від своєї безумовної порядності порівняно із "вкраденими статками олігархів". При цьому цікаво, що "багаті", тобто всі ті, хто не сприймає себе «бідним», узагалі не оперують таким примітивним розшаруванням "багатий - бідний", тож дискурс протистояння «бідні-багаті» створюється самими бідними. Ознака, за якою «бідні» відносять тих чи інших людей до цих двох класів, є також примітивна - це самовизначення особистості: якщо людина радо себе зараховує до бідних, то це "наш!", і саме в цей момент запускається полум'яна риторика "ми бідні - а вони багаті, та вони нам, бідним...".  Питання влади над своїм життям для бідного не стоїть - бо "владою користуються багаті, аби поневолювати бідних і робити їх ще біднішими".

На думку психологів, в людини грошей стільки, скільки вона дозволяє собі. Я б сформулював це так:  справжні багатство чи бідність не у гаманці, а в голові… Так звана бідність – це насправді невміння користуватися своїм багатством. Ми відкладаємо кошти «на чорний день», нові речі – «на потім». В результаті отримуємо життя з чорних днів, і це «потім» ніколи не настає. Відкрию вам таємницю: «потім» не існує. Є тільки зараз. А в ньому є люди, які як кремінь, або як губка, або ж як мед. Щоб отримати щось від людини-кременя, треба щосили  її стукати. Щоб отримати щось у людини-губки —  треба довго її тиснути. А людина-мед розливається для усіх сама…