ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №115

За великим рахунком, усі ми мандруємо, наше життя — це одна суцільна подорож. Загалом, мандруючи, ми просто йдемо за покликом генів — людство кочувало набагато довше, ніж живе в кам’яних багатоповерхівках.  

Марк Твен запевняв, що тільки про дві речі ми будемо шкодувати на смертному одрі — що мало любили і мало подорожували. Отож – у будь-якій незрозумілій ситуації збирай наплічник!   

 Мандри, дороги, шляхи, люди, місця… Враження, спогади, емоції, відчуття… Коли руки так і тягнуться до фотоапарата, а душа — у небо… Коли відпочиваєш душею, втомившись тілом, розминаєш засиджені за комп’ютером і кермом м’язи і акумулюєш щастя.  

Коли отак  йдеш чи їдеш назустріч новому, незнаному-небаченому, опиняючись сам на сам із природою, світом, і найголовніше — самим собою, — це відкриває в тобі щось нове. Коли зустрічаєш різних людей і від розуміння, що більше ви можете і не перетнутися, говориш з ними про найважливіше. Коли кожне місце, дерево чи пташка стають незабутніми і будуть з тобою, доки зможеш ходити і дихати…    
Кажуть, що подорожі – це найкраща освіта і що наша планета – це велика книга. Якщо ви не будете подорожувати, то прочитаєте тільки одну сторінку цієї книги… 


Повернутися
17.05.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.