ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №115
За великим рахунком, усі ми мандруємо, наше життя — це одна суцільна подорож. Загалом, мандруючи, ми просто йдемо за покликом генів — людство кочувало набагато довше, ніж живе в кам’яних багатоповерхівках.
Марк Твен запевняв, що тільки про дві речі ми будемо шкодувати на смертному одрі — що мало любили і мало подорожували. Отож – у будь-якій незрозумілій ситуації збирай наплічник!
Мандри, дороги, шляхи, люди, місця… Враження, спогади, емоції, відчуття… Коли руки так і тягнуться до фотоапарата, а душа — у небо… Коли відпочиваєш душею, втомившись тілом, розминаєш засиджені за комп’ютером і кермом м’язи і акумулюєш щастя.
Коли отак йдеш чи їдеш назустріч новому, незнаному-небаченому, опиняючись сам на сам із природою, світом, і найголовніше — самим собою, — це відкриває в тобі щось нове. Коли зустрічаєш різних людей і від розуміння, що більше ви можете і не перетнутися, говориш з ними про найважливіше. Коли кожне місце, дерево чи пташка стають незабутніми і будуть з тобою, доки зможеш ходити і дихати…
Кажуть, що подорожі – це найкраща освіта і що наша планета – це велика книга. Якщо ви не будете подорожувати, то прочитаєте тільки одну сторінку цієї книги…
← Повернутися
