ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №114

Поки Україна поволеньки собі добирається до Європи, Європа… прийшла в Україну! Це я про пісенний конкурс «Євробачення», який під час свого «другого пришестя» в нашу країну став «притчею во язицех». Слово «скандал» стало стійким синонімом конкурсу: починаючи із пропозицій передати права на проведення «Євробачення» країні, що зайняла другу сходинку («Євробаченя» в Австралії-ще той оксюморон!), бо, мовляв, «влетимо у копієчку» і взагалі, у нас війна, нам не до пісень, продовжуючи скандалом із російською учасницею і «запечатавши» аркою у кольорах ЛГБТ…

Зрештою, усе нібито добре: за допомогою «Євробачення» ми маємо змогу запросити до своєї країни гостей зі всього світу. Серед них будуть не лише туристи, а й майбутні інвестори та симпатики. Контакт з цією аудиторією ми "купуємо", витрачаючи гроші на конкурс, - це для скептиків, яким хочеться на потрачені на організацію конкурсу мільйони накупити танків. Ми просуваємо образ країни у світі - наші цінності, історію, бачення майбутнього. І якщо нині ми маємо можливість донести свій месидж до куди більшої групи людей, то чом би й ні?  

Проте насправді головна наша проблема у тому, що із мухи роблять слона. А  мухою є… та, власне, сам конкурс. У тій-таки Європі про нього говорять рівно один день - день його проведення. Не те, що в Україні, де кожну поразку на «Євробаченні» – навіть якщо це друге чи третє місце – ми перетворюємо на місцеве Ватерлоо, а кожну перемогу, яку сприймаємо як єврокопрес на усі свої задавнені комплекси, рано чи пізно опускаємо до піррової… 


Повернутися
09.05.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.