ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №114

Поки Україна поволеньки собі добирається до Європи, Європа… прийшла в Україну! Це я про пісенний конкурс «Євробачення», який під час свого «другого пришестя» в нашу країну став «притчею во язицех». Слово «скандал» стало стійким синонімом конкурсу: починаючи із пропозицій передати права на проведення «Євробачення» країні, що зайняла другу сходинку («Євробаченя» в Австралії-ще той оксюморон!), бо, мовляв, «влетимо у копієчку» і взагалі, у нас війна, нам не до пісень, продовжуючи скандалом із російською учасницею і «запечатавши» аркою у кольорах ЛГБТ…

Зрештою, усе нібито добре: за допомогою «Євробачення» ми маємо змогу запросити до своєї країни гостей зі всього світу. Серед них будуть не лише туристи, а й майбутні інвестори та симпатики. Контакт з цією аудиторією ми "купуємо", витрачаючи гроші на конкурс, - це для скептиків, яким хочеться на потрачені на організацію конкурсу мільйони накупити танків. Ми просуваємо образ країни у світі - наші цінності, історію, бачення майбутнього. І якщо нині ми маємо можливість донести свій месидж до куди більшої групи людей, то чом би й ні?  

Проте насправді головна наша проблема у тому, що із мухи роблять слона. А  мухою є… та, власне, сам конкурс. У тій-таки Європі про нього говорять рівно один день - день його проведення. Не те, що в Україні, де кожну поразку на «Євробаченні» – навіть якщо це друге чи третє місце – ми перетворюємо на місцеве Ватерлоо, а кожну перемогу, яку сприймаємо як єврокопрес на усі свої задавнені комплекси, рано чи пізно опускаємо до піррової… 


Повернутися
09.05.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Тільки-но вляглася перша хвиля радості, котра піднялася довкола нашого першого олімпійського золота, як інтернетом відразу ж покотилася «зрада»: наш спортсмен-переможець обійнявся з володарем бронзи-росіянином, ще й обгорнув його українським прапором…  Цікаво, кого нині «розпинають» більше: нашого Абраменка в Україні за обійми з росіянином, чи росіянина – на його батьківщині - за те, що дався загорнути в наш прапор… Знаходяться уже й ті, хто чи то жартома, чи всерйоз пропонує російському спортсмену попросити політичного притулку в Україні (мовляв, якщо встигне до кінця Олімпіади, то будемо мати вже дві медалі) і ті, хто, відкричавши нашому спортсмену «Осанна», починають скандувати «Розіпни його»…

Поки ламаються списи і точаться суперечки, зверну вашу увагу на дуже символічну деталь: спортсмен, котрий переміг, накрив своїм (нашим, українським!) прапором того, хто програв… Зрештою, вам не треба пояснювати, чому представники Росії на цій Олімпіаді без прапорів – «безликі», майже як «їхтамнєти» на Донбасі… Я вірю у символічність цього жесту, яким Україна «покриває» Росію, так само, як і у великодушність переможців. А все решта - просто спорт.