ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №114

Поки Україна поволеньки собі добирається до Європи, Європа… прийшла в Україну! Це я про пісенний конкурс «Євробачення», який під час свого «другого пришестя» в нашу країну став «притчею во язицех». Слово «скандал» стало стійким синонімом конкурсу: починаючи із пропозицій передати права на проведення «Євробачення» країні, що зайняла другу сходинку («Євробаченя» в Австралії-ще той оксюморон!), бо, мовляв, «влетимо у копієчку» і взагалі, у нас війна, нам не до пісень, продовжуючи скандалом із російською учасницею і «запечатавши» аркою у кольорах ЛГБТ…

Зрештою, усе нібито добре: за допомогою «Євробачення» ми маємо змогу запросити до своєї країни гостей зі всього світу. Серед них будуть не лише туристи, а й майбутні інвестори та симпатики. Контакт з цією аудиторією ми "купуємо", витрачаючи гроші на конкурс, - це для скептиків, яким хочеться на потрачені на організацію конкурсу мільйони накупити танків. Ми просуваємо образ країни у світі - наші цінності, історію, бачення майбутнього. І якщо нині ми маємо можливість донести свій месидж до куди більшої групи людей, то чом би й ні?  

Проте насправді головна наша проблема у тому, що із мухи роблять слона. А  мухою є… та, власне, сам конкурс. У тій-таки Європі про нього говорять рівно один день - день його проведення. Не те, що в Україні, де кожну поразку на «Євробаченні» – навіть якщо це друге чи третє місце – ми перетворюємо на місцеве Ватерлоо, а кожну перемогу, яку сприймаємо як єврокопрес на усі свої задавнені комплекси, рано чи пізно опускаємо до піррової… 


Повернутися
09.05.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.