ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №113

Якщо не на танках, то на інвалідних візках, на «конотопських електричках», - тягнуться і тягнуться в Україну на «співочі заробітки» нескінченні ешелони артистів сусідньої країни…  Які і на «хунту» не забувають понарікати, і Крим «с вазвращєнієм дамой» привітати, і разом з тим не бачать нічого поганого у тому, аби трохи грошей виступами «на Украінє» зрубати…

  От тільки не треба зараз про те, що, мовляв,  політика не повинна заважати культурі. Тобто війна війною - а гастролі за розкладом. Діячі культури згадують в слушний момент («слушний момент» зачасту настає тоді, коли їх знімають з потяга, або дають «от ворот поворот» в аеропорту), що культура чи то "вище політики", чи то "поза політикою". Щоправда, це не заважає їм час від часу ставити підписи під політичними деклараціями…

 Не думати про те, що відбувається від  березня 2014 року між Росією та Україною й не аналізувати цих подій будь-яка мисляча людина, не обов’язково  діяч культури, мистецтва чи шоу-бізнесу (який із двома вищенаведеними категоріями узагалі нічого спільного не має), просто не може. А, отже, кожен, - не лише громадянин Росії, а й громадяни інших держав, у тому числі – України, має дійти певного висновку й визначитися. Ні, я не проти російських артистів-справжніх друзів України і усього російськомовного контенту загалом. Проте нема чого людям, які підтримують війну проти України, отримувати гроші з українських глядачів.

Права-таки була письменниця  Оксана Забужко: це технологія нової війни, коли не треба бомбити міста, а треба бомбити мізки людей.  Артисти-рашисти, які нескінченною вервицею  пруть на нас  – це такі ж солдати, як і ті, що прийшли з автоматами на нашу землю.  Солдати інформаційної війни. І їх «зброя»  для жителів  нашої країни – наркотик важкий. Він розслабляє та отуплює, дає ефект сильного звикання, і повільно, але впевнено, перетворює ніби ще вчора адекватних співгромадян на "ватників" і "сєпарів"…

Проте, як влучно зазначив хтось із письменників, громадяни країни, яка зазнала горя від Кремля, дещо охололи до вистав кремлівських артистів. Нам поки що вистачить тої «вистави», яку інші кремлівські лицедії дають на Сході України…


Повернутися
05.05.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.