ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №113

Якщо не на танках, то на інвалідних візках, на «конотопських електричках», - тягнуться і тягнуться в Україну на «співочі заробітки» нескінченні ешелони артистів сусідньої країни…  Які і на «хунту» не забувають понарікати, і Крим «с вазвращєнієм дамой» привітати, і разом з тим не бачать нічого поганого у тому, аби трохи грошей виступами «на Украінє» зрубати…

  От тільки не треба зараз про те, що, мовляв,  політика не повинна заважати культурі. Тобто війна війною - а гастролі за розкладом. Діячі культури згадують в слушний момент («слушний момент» зачасту настає тоді, коли їх знімають з потяга, або дають «от ворот поворот» в аеропорту), що культура чи то "вище політики", чи то "поза політикою". Щоправда, це не заважає їм час від часу ставити підписи під політичними деклараціями…

 Не думати про те, що відбувається від  березня 2014 року між Росією та Україною й не аналізувати цих подій будь-яка мисляча людина, не обов’язково  діяч культури, мистецтва чи шоу-бізнесу (який із двома вищенаведеними категоріями узагалі нічого спільного не має), просто не може. А, отже, кожен, - не лише громадянин Росії, а й громадяни інших держав, у тому числі – України, має дійти певного висновку й визначитися. Ні, я не проти російських артистів-справжніх друзів України і усього російськомовного контенту загалом. Проте нема чого людям, які підтримують війну проти України, отримувати гроші з українських глядачів.

Права-таки була письменниця  Оксана Забужко: це технологія нової війни, коли не треба бомбити міста, а треба бомбити мізки людей.  Артисти-рашисти, які нескінченною вервицею  пруть на нас  – це такі ж солдати, як і ті, що прийшли з автоматами на нашу землю.  Солдати інформаційної війни. І їх «зброя»  для жителів  нашої країни – наркотик важкий. Він розслабляє та отуплює, дає ефект сильного звикання, і повільно, але впевнено, перетворює ніби ще вчора адекватних співгромадян на "ватників" і "сєпарів"…

Проте, як влучно зазначив хтось із письменників, громадяни країни, яка зазнала горя від Кремля, дещо охололи до вистав кремлівських артистів. Нам поки що вистачить тої «вистави», яку інші кремлівські лицедії дають на Сході України…


Повернутися
05.05.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.