Кому… курку напрокат?

У нашому глобалізованому житті все менше лишається місця для безпосереднього спілкування з живою природою.

 І все більшим стає страх, що звичні для наших предків речі для нас виявляться непідсильними.

 Допомогти таким людям подолати власні страхи взялася канадська родинна ферма Бельбек, що неподалік Онтаріо.

 Одним із напрямів їхнього бізнесу є здавання курей в оренду, пише «Україна молода».

 У комплекті до несучок вони пропонують невеличкий курник, корми, а також книгу про те, як доглядати за птахами.

 Свій товар вони готові відвезти замовнику в радіусі 80 км і особисто навчити господарів давати раду живності.

 За словами власниці ферми Кейт Бельбек, їхнє ноу-хау дає можливість повірити у власні сили тим, хто боїться такої відповідальності.

 Не сподобається — їх завжди можна повернути. Як бонус — усі знесені за час оренди яйця дістаються новим власникам. 

 Зазвичай, стверджує Кейт, вони дають птахів у оренду на півроку, хоча бувають і винятки — дехто, наприклад, хоче займатися птахами лише влітку чи взимку.

 Також Бельбеки пропонують електроінкубатори для тих, хто мріє побачити, як курчата вилуплюються з яєць.

 Така послуга користується особливим попитом у школах, дитячих садочках та інших освітніх закладах. А курчат можна потім повернути на ферму.

 Нова послуга настільки сподобалася деяким канадцям, що вони після завершення терміну оренди просили дати їм знову ту саму птицю.


Повернутися
05.05.2017
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.