Попелюшка… з Тернопілля!

Тернопільській художниці Оксані Танасів у США спершу довелося працювала прибиральницею, а нині її картини виставляють на Нью-йоркському тижні моди…

Це нині роботи нашої землячки, уродженці села Самолусківці, що на Гусятинщині, художниці Оксани Танасів експонують у престижних галереях Америки та Європи, виставляють  на тижнях високої моди в Нью-Йорку і продають за ціною у кілька десятків тисяч доларів. Це нині про саму художницю пишуть газети та глянцеві журнали, її запрошують на світські заходи, модні покази та експозиції… А дванадцять років тому вона, уродженка села , приїхавши до Америки без знання мови і з маленькою донечкою на руках, змушена була по дванадцять годин на добу важко працювати, прибираючи у будинках багатіїв…  Кожну вільну хвилину самотужки вчити мову (що згодом дасть змогу вступити до університету!), а ночами братися за пензель та полотно…

Долю перевернув випадок

- Мені було важко поєднувати роботу, навчання і догляд за дитиною, — пригадує пані Оксана. — Ще одна болюча сторінка моєї біографії — домашнє насильство, з яким, на жаль, довелося зіткнутися… Проте як би не боляче мені було розповідати про це, все ж я хочу, аби мій досвід показав іншим, що через силу волі, віру в себе і наполегливу працю можна реалізувати свою мрію…

  Для мене творчість – природна й постійна форма існування, -каже жінка. - Я малювала, відколи себе пам’ятаю…  Мабуть, це така собі своєрідна данина дідусеві-майстру по дереву і батьку, закоханому в малювання…  Я росла, спостерігаючи, як з’вляються на полотні картини, вдихала запах фарб…  Пригадую, як у школі на перервах між уроками сиділа й малювала, а інші діти зачаровано стояли біля мене і дивилися…  Але я була звичайною сільською дитиною, і за домашніми клопотами займатися в художній школі можливості не мала…  Вийшло так, що з моїх трьох вищих освіт профільної художньої немає… Дві вищі освіти я здобула ще у Тернополі — закінчила факультет “Психологія та початкове навчання” Тернопільського педагогічного інституту, здобула перекваліфікацію і ще одну вищу освіту в Академії народного господарства… Працювала бізнес-тренером, а паралельно малювала… І, нічого особливо не плануючи і ні на що не сподіваючись, випадково заповнила лотерею “Green Card” і…  виграла її! Вирішила йти за покликом долі і скористатися цим шансом, навіть не очікуючи, які проблеми і випробування мене чекають…

Труднощі тільки загартували

Вона — яскравий приклад “self-made woman” — художниці і жінки, яка буквально зробила саму себе… Оксана Танасів відверто розповідає  про труднощі, які довелося пережити: і невлаштованість у чужій країні, і важка праця — навіть прибиральницею, і домашнє насильство…

 — Усе це не лише не зламало мене, а навпаки, викристалізувало, переплавило, дали сили ще відчайдушніше боротися за право стати тим, ким нині я є, -каже жінка. - Їдучи в Америку, я  була готова до випробувань, але не очікувала, що вони будуть такими сильними. Перші роки життя там були дуже важкими. Я їхала, не знаючи жодного слова англійською (тим не менше, за рік уже могла вільно спілкуватися, ще за два — вступила спершу до коледжу, а тоді до університету штату Коннектикут UCONN), з маленькою 10-місячною донечкою на руках… Без знання мови моєю першою роботою стало прибирання у будинках по 10-12 годин на добу… Психологічно, морально, емоційно, фізично це було надзвичайно важко… Мені це нагадувало падіння з кілометрової висоти. Але я не мала вибору – потрібно було підніматися і йти далі. На жаль, там, де хотілося знайти найбільшу підтримку — в сім’ї, — її не було. Більше того, мені довелося зіткнутися з проблемою домашнього насильства. Так, я була жертвою емоційного та фізичного знущання з боку свого колишнього чоловіка і з власного досвіду знаю, наскільки болюча ця проблема…  І розповідаю про це, аби сотні й тисячі жінок, які живуть у схожій ситуації, знайшли в собі сили вийти за межі цього зачарованого “крейдяного кола”, як це зробила я,  і рухатися далі… Я ж на той час знайшла розраду в малюванні, яке стало для мене своєрідною терапією. За допомогою малювання людина сама себе лікує, чистить, надихає, мотивує… Малюючи, я знову повірила в себе.  До слова, роботи з моєї гостро соціальної колекції картин “Dollar Art” — це своєрідний маніфест проти фінансового насилля та гендерної нерівності… Мені дуже приємно, що мої картини з цієї серії нині є ілюстраціями для наукових робіт та досліджень у сферах соціального, економічного розвитку суспільного життя. Це, власне, те, в чому я бачу свою місію художника…

«Від сільської глибинки — до Нью-йоркських тижнів моди»

 Багато людей, які приїжджають сюди, вимірюють “американську мрію” кількістю зароблених грошей. Я їхала в Америку не за грішми. Моя мрія полягала у реалізації себе як особистості у цій країні, тому я не шкодувала часу та праці на свою освіту і самоосвіту…  У статті про мене американсько-французький журнал “AlizeLavie” писав, що моя історія доводить, що “американська мрія” існує… Хай буде так. Від себе додам, що будь-яка мрія стає реальністю, якщо ви для цього достатньо наполегливо працюєте… Газета “Голос Америки” писала про мене: “Від сільської глибинки — до нью-йоркських тижнів моди…” Це звучить доволі  пафосно, але це правда. Я могла б працювати сільською вчителькою і провести усе своє життя у маленькому селі на Гусятинщині, де живе всього тисяча людей… Але я вірила, що можу досягти набагато більшого, відчувала сильну внутрішню потребу реалізувати себе та вдосконалюватися, рухатися вверх не зупиняючись. Чи вдалося б мені це в Україні? Думаю, що так, але набагато повільнішим темпом та з більшими труднощами. Але якщо в Америці художник розвивається багато в чому завдяки підтримці держави, то в Україні, на жаль, всупереч…   Про це можна говорити дуже багато, тому просто скажу, що як художник  я б “прийшла”, мабуть, туди ж, проте якщо в Америці “йшла” асфальтованим шосе, то в Україні це була б звивиста і терниста гірська стежка….

 Картини-від 300 до 25 тисяч доларів!

  Робота художника не закінчується підписом на полотні, якщо він, звісно, не малює “в стіл”, просто для себе.  Її ще треба продати. А отже, попереду сотні мейлів, тисячі приватних повідомлень, пошук нових потрібних контактів та знайомств, стукання у двері і не факт, що відчинять. Стільки всього треба зробити, щоб був результат! І образ художника в береті, ситого самим повітрям, в очікуванні музи, — лише міф…  Так, професія художника не дає фінансових гарантій і регулярного доходу, тож доводиться поєднувати художню діяльність із традиційною роботою. Тому я додатково працюю менеджером з дизайну в компанії, що продає меблі високого ґатунку.

Ціни на мої картини стартують від від $300. Найдорожчі роботи належать до колекції Couture Art і коштують $25 000. Кожна із цих картин – скульптурна інсталяція, розшита вручну десятьма тисячами кристалів Сваровскі та створена за допомогою 3D-техніки… Якщо раніше усі зусилля з продажу картин були лише на мені, то нині я як художник  співпрацюю з галереями у Нью-Йорку та Лондоні…

 Нині я працюю над колекцією “Code U”, присвяченій Україні, її історії, традиціям та культурі. Сподіваюся, що так я зможу розказати світу яка унікальна, давня і глибока наша українська історія та культура.  Останніми роками я співпрацювала з українськими общинами Америки та онлайн-аукціоном “Євромайдан”, через який продавала свої картини та колекції ексклюзивних листівок, переказуючи усі кошти родинам загиблих та поранених бійців.  І хоча нині я не в Україні, проте душею і серцем завжди  з Україною… У мене є мрія, яку я хотіла б реалізувати у майбутньому — зробити мистецький проект для Тернополя та тернополян. Але який – поки що не скажу, хай це буде сюрприз…